Український літературний аванґард: пошуки, стильові напрямки - Автореферат

бесплатно 0
4.5 113
Особливості становлення дискурсу в 1920-х роках. Трансформації зазначеного культурного явища під час згортання стильової поліфонії. Вивчення поетики аванґардизму, раннього українського модернізму, поглиблення спостережень, що передбачає діахронічний зріз.


Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИРобота виконана на кафедрі української літератури і фольклористики Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України. Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор МИШАНИЧ Степан Васильович, Донецький національний університет, завідувач кафедри української літератури і фольклористики. Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук, професор ШТОНЬ Григорій Максимович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії української літератури і шевченкознавства; - доктор філологічних наук, професор ПАНЧЕНКО Володимир Євгенович, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, віце-президент з навчальної роботи; - доктор філологічних наук, професор ГРОМЯК Роман Теодорович, Тернопільський національний педуніверситет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім.Проблеми аванґарду в сучасному українському літературознавстві не набули належного розгляду, що зумовлено як специфікою історичного розвитку науки, так і внутрішніми особливостями одного з найбільш “агресивних” стильових рухів ХХ століття. Вивчення аванґарду активізувалося в країнах Західної Європи у повоєнний період, що було зумовлено оприлюдненням архітекстів та маніфестографії довоєнного періоду і якісно новим обертом у розвитку альтернативних художніх напрямів - на тлі становлення ліворадикального руху. “Відчування” аванґарду (як альтернативного способу існування) перетворилося відтак на “зужиття” і трансформацію його концептів у мистецькому і соціокультурному дискурсах повоєнної Європи, що ознаменувалось появою перших праць з теорії стильових і національних гілок аванґарду (Р.Поджолі, П.Бюрґера, Дж.Паркінса, В.Маркова, Г.Ріхтера). Втім, радянський літературознавчий дискурс сприймав аванґард із значними застереженнями, памятаючи суперечливу політичну позицію учасників ідеологічно-естетичного руху 1910-20-х рр. і підтримуючи культурну блокаду радянського громадянина - формуванням в останнього образу “справжнього” та “удаваного” аванґарду. Зокрема метою дослідження є вивчення 1) поетики аванґардизму (темаріуму, образних рядів, жанротворчих експериментів, функціонального діалогу з читачем), 2) осмислення проблеми наступних відношень: ранній український модернізм - аванґард - зрілий модернізм, 3) розширення емпірично-зіставного матеріалу з метою поглиблення дослідних спостережень, що передбачає діахронічний зріз: історичний аванґардизм (1910-20 рр.) - неоаванґард (1950-60 рр.) і поставанґард (1990 рр.).У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету й завдання роботи, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.Дисертант наголошує, що проблема симультанності має відмінну етіологію: техніцистично-раціональну в аванґарді і компенсаційну в бароко. Три періоди розвитку аванґарду: перед Першою світовою війною, між війнами (обидва презентують “історичний”, або “класичний” аванґард), після Другої світової війни (неоаванґард, трансаванґард); спроби осмислення поставанґардного напряму в межах постмодернізму. Принципові світоглядно-естетичні опозиції між модернізмом і аванґардом наступні: якщо модернізм орієнтований на літературоцентризм, то аванґард розглядає життя як суцільний мистецький проект, що визначає рівновагомість ідеологічного та естетичного в аванґарді; У дослідженні пропонується осмислення аванґарду як ідеологічно-естетичного руху, який будує ієрархію своїх значень на ґрунті одночасного становлення мистецтва і влади, у свій класичний період стає актуальним дискурсом, а згодом вульгаризується завдяки інтенсивному інфікуванню паралельних практик - і перетворюється на історію, архів. Дисертант критично осмислює трансісторичний підхід до аванґарду, згідно з чим останній розглядається як “присутній у полі кожного історичного часу певний тип естетичної свідомості”, основна функція якого полягає в “асенізації” культури, а не витворенні ідеологічних та естетичних засад.Принципи модерну стали основою наступних стильових напрямів образотворчого мистецтва (футуризму, супрематизму) і заклали необхідну ринкову пропозицію. Петербурзький літературно-мистецький дискурс 1913-14 рр. докорінно змінює творчі координати М.Семенка: митець удосконалює образну систему лірики, послуговується вже закріпленими футуристичними концептами, опановує урбаністичну і космічну теми. М.Семенко бачить кверофутуризм програмовим, прагнучи сформувати основні його засади у напрямі від теорії до практики, з метою очищення письменства від ідеологічного баласту і надолуження відстані між українським і західноєвропейським мистецтвом, літературою і життям. Відкриття дель арте у футуризмі знаменує повернення до нульового ступеня психологізму в ліриці й драматургії (останнє підтверджує поновлений інтерес “Нової Ґенерації” до італійської комедії).

План
Основний зміст дисертації
Заказать написание новой работы



Дисциплины научных работ



Хотите, перезвоним вам?