Віршознавчий аналіз друкованих україномовних поетичних творів, написаних у період з 1800 по 1839 рр. Співвідношення класичних та некласичних форм у версифікації періоду. Процес порівняння показників розвитку польського та російського віршування.
Аннотация к работе
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукЗахист відбудеться 27.09.2007 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58. 053. 02 у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м. З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Дисертацію присвячено дослідженню української версифікації перших десятиріч ХІХ століття щодо метрики, ритміки, строфіки та римування. Вперше в українському літературознавстві на основі комплексного аналізу українських поетичних творів 1800 - 1839 років у діахронічному (за десятиліттями) та синхронічному плані визначено провідні тенденції розвитку метричного та строфічного репертуару, здійснено порівняння українського вірша з польським та російським віршуванням зазначеного періоду.Зрозуміло, що не були втрачені і традиції українського віршування XVIII століття, проте звязок з поетичними надбаннями попередніх десятиліть було суттєво послаблено. До цього часу було проаналізовано лише творчість Т. Проте дослідники віршування цього періоду звертали увагу переважно на метрику, частково - на ритміку. Дисертаційне дослідження виконане як складова частина комплексної теми “Загальноукраїнський літературний процес та розвиток національного письменства і фольклору на Буковині: історія, питання теорії, літературної критики і публіцистики”, яку розробляє колектив кафедри української літератури Чернівецького національного університету ім. Мета роботи полягає у зясуванні особливостей розвитку українського вірша 1800 - 1839 років щодо метрики, ритміки, строфіки та римування; окресленні спільних та відмінних рис у розвитку українського, польського та російського вірша, їх взаємовпливів.Котляревського - одичний десятивірш з римуванням ABABCCDEED, хоча нерідко трапляються відхилення від обраної схеми у межах кожного твору. У творах, написаних в означене десятиліття, домінують точні рими, частка яких становить 84,7 %. Зі складочисельних розмірів поет використав 7-складовик („Піснь козацька”, „Низовець” та „Лейстровий”), 8-складовик (епіграф до твору „Мурашка”), 10-складовик („Фатіма”), а також традиційні для польської поезії 11-складовий („Роман з Кошири”, „Свірчовський”) та 13-складовий („Остання думка Тимоша Заборовського”, „Мазепа”) вірші. Було використано і „український” 14-складовий вірш ([8 6]2) у творах „Чорноморець” та „Гандзя з Самари”. За цією ознакою твори умовно можемо поділити на три групи: поезії з „архаїчним” ритмом (наголошуваність ІІ стопи нижча, ніж 94 %), твори з „традиційним” ритмом (ІІ стопа - 99,5 - 100 % наголосів) та проміжна група поезій.Котляревського, з одного боку, дали потужний поштовх розвиткові літератури живою українською мовою, з іншого, скували її вузькими рамками щодо форми. Це спричинило панування версифікаційних засобів „Енеїди” та „Пісні…” (силабо-тонічного віршування, і зокрема Я 4 та Х 4, а також одичного десятивірша) в усій українській поезії впродовж півтора десятиліть. З одного боку, особливо в поезії Східної України, продовжує плідно розвиватися силабо-тоніка, збагачується її метричний репертуар (зявляється Я 5, набувають певного поширення трискладові розміри, поети експериментують зі змінною анакрузою, логаедами, зявляються ритми, які навіюють уявлення про дольники і тактовики). У доробкові митців Східної України в 30-ті роки частка силабічних творів становить 1/3 від усього поетичного матеріалу, на Західній Україні - перевищує 80 %. Такі поезії зявилися вже в 1810-х роках, а особливого поширення набули в часи романтизму.