Дослідження соціальної і ментальної історій українського селянства періоду ХІХ-ХХ ст. Обґрунтування архетипів та похідних від них настанов та цінностей як світоглядних та побутових уявлень спільноти. Розуміння модернізації посткріпосного періоду.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук Українське селянство Наддніпрянщини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. як соціоментальна історична спільнотаАдже часова тяглість, що йменується історією, для українства, як можливо ні для жодної іншої етнічної спільноти, повязана з цією верствою. До того ж сучасний інтелектуальний потенціал історіографії сукупно дає змогу ліпше розуміти глибинні процеси і рушійні сили історії, повніше відтворювати минуле України в усіх його аспектах. Доцільність осмислення хліборобської спільноти як своєрідної “історичної особистості” спричинена також схожістю процесів, що їх за останні 100-150 років переживають українці. Побіжне висвітлення проблеми в українській та зарубіжній історіографії дає підстави вважати, що дисертація актуальна як у власне науковому контексті, так і з погляду завдань, які не розвязані від часу здобуття державної незалежності. Дисертацію виконано відповідно до напрямку наукових досліджень кафедри історії та етнології України, теми Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького “Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796), плану роботи Секції проблем соціальної активності сільського населення Наукового товариства істориків-аґрарників, де автор дослідження очолює ментальний спектр студій.У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено звязок роботи з науковими програмами, планами, темами, обєкт і предмет, хронологічні рамки, територіальні межі, мету, завдання, методологічні засади та методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значущість одержаних результатів, а також зазначено особистий внесок здобувача, апробацію результатів дисертації, перелік публікацій, структуру роботи. У першому розділі - “Історіографія, теоретико-методологічна та джерельна основи дослідження” - висвітлено стан наукової розробки проблеми в українській і зарубіжній історіографії, методологію наукового пошуку, проаналізовано джерела, які залучено до написання праці. В історіографії існує традиція починати аналіз самобутності українців, констатуючи знання положень праці М. У другому підрозділі першого розділу “Теоретико-методологічні засади” зазначено, що епістемологія роботи передбачає обовязковість визнання селян безпосередніми свідками й учасниками залучених з усього комплексу джерел фактів. Процедура діалогу історика з джерелом його мовою, а також технологія адекватного розуміння мов посередників, в історіографії отримала влучну назву “перетравлення посередництва”.Натомість просторовий образ визначали далекі відстані між населеними пунктами в умовах слабкої шляхової комунікації, привязаність до конкретного шматка землі, звичка одружувати дітей у межах свого села. У третьому підрозділі третього розділу “Світоглядний автопортрет селянства” у річищі системного підходу до характеристики істотних рис хліборобів автор звертає увагу на поширений у тогочасних російському й українському середовищах книжний термін “малорос”. Натомість слова “чоловік” і “людина”, якими селяни найчастіше визначали власну ідентичність, свідчили про ствердження самоповаги і шляхетності в домінантних межах традиційного світорозуміння. Четвертий розділ - “Духовний світ і сталість соціальної поведінки селян” - репрезентує ту частину дослідження, в якій розглянуто латентні підвалини міфологічно-релігійного світобачення, соціального, політичного та освітнього поводження українських хліборобів. Розуміючи свою злиденність, незахищеність, безправність як виключно упереджене до себе ставлення поміщиків, чиновників, лихварів, священиків, селяни час від часу шляхом протестів, конфліктів, виступів самотужки відстоювали свої інтереси, а їхній добробут почасти справді визначався таким явищем, як соціальна (громадська) активність.Ідеться про синтез “зовнішньої” (соціальної) і “внутрішньої” (ментальної) історії, що дав змогу висвітлити українське селянство як цілісну спільноту, поміщену в контекст епохи, зокрема зясувати його власний історичний час, розширити знання про роль в історії. А ось просторовий образ визначали далекі відстані між населеними пунктами в умовах слабкої шляхової комунікації, привязаність до конкретного шматка землі, звичка одружувати дітей у межах одного села. Визначальним ментальним імперативом селян був традиціоналізм. Вона давала дозвіл і морально виправдовувала всі дії, зокрема й протизаконні, була для селян утіхою, привносила їм відчуття переваги перед поміщиками, чиновниками, євреями, напувала харизмою та сентиментальністю в життєвих негараздах. Локальне руйнування традиційності відбувалося через поширення як різних напрямків протестантизму, так і атеїзму (втрачаючи звязки з селом, родиною, чимало селян пауперизувалося, а їхня секуляризована свідомість ставала сприйнятливішою до народницьких, марксистських ідей).