Історія виникнення українського козацтва від розпаду Золотої Орди до масового переселення у степи. Зміцнення Кримського ханства, організація козацтва, будівництво січей та утворення вільного запорізького козацтва. Символіка українського козацтва.
Аннотация к работе
Українське козацтво та його символікаСпочатку козаки були вільними хліборобами. Періодично вони відривалися від своїх основних занять і займалися відхідництвом (рибальством, полюванням у степу) і набігами на татарські улуси. Ще за часів Київської Русі літописи згадують про існування на кордоні руських земель і кочового Степу бродників і берладників - вільних людей, котрі не підкорялися князівській владі і жили, зокрема, за рахунок здобичі від набігів на половців і візантійські володіння.Степова смуга Нижнього Подніпровя і прилеглі до неї землі завжди були обєктом суперництва між осілим такочовим населенням.У XV столітті ситуація у причорноморських степах вкотре стала загострюватися. Занепад і розпад Золотої Орди - величезної татарської держави, що утворилася в ХІІІ столітті внаслідок татаро-монгольської навали НАСХІДНУ Європу, - призвів до утворення 1445 року нової держави - Кримського ханства. Крім того, у XVI столітті з території, розташованої між Кабардою та Азовським морем, у причорноморські степи перекочувала ногайська орда, яка невдовзі поділилася на чотири орди: Єдичкульську, що розташовувалася на лівому березі Дніпра на землях від Казикирмена (сучасна Каховка) до річки Кінські Води, а пізніше уздовж її течії до верхівя.У кримських татар господарство розвивалося дуже повільно і вражало сучасників своєю відсталістю. Навіть у 30-х роках XVI століття кримські татари ще не знали осілого землеробства, яке мало допоміжний характер. Продовжуючи кочувати, татари розорювали і засівали в степу ділянки землі, щоб повернутися до них восени і зібрати врожай. Напади мали розбійний характер: татари зявлялися, як правило, зненацька, палили села, а після відступали, ведучи за собою натовпи полонених, які потім продавалися на великому невільничому ринку в Кафі.Зважаючи на таке становище, що нагадувало Батиєву навалу ХІІІ століття, українське населення з прикордонних областей масово залишало ці території і переселялося в Полісся, Волинь і Галичину, де ризик потрапити під черговий татарський напад був дещо меншим. На прикордонних землях, зокрема в Києві, Каневі, Черкасах, на Поділлі, будувалися замки, які повинні були стати передовими форпостами держави з охорони кордону. Це було єдиною гарантією безпеки, яку давала держава прикордонним землям та їх населенню. Щоб замок міг гарантувати безпеку, треба було завчасно попередити населення, аби мати час на те, щоб сховатися в замку. «Сиділи безпечно під той час, з огляду на перемиря нашого государя з Татарами і Турками, - розповідає урядовий чиновник, що розслідував обставини захоплення Брацлавського замку татарами 1551 року - і покладалися на те, що недавно і комісари виїздили на їх (татарські) кордони, й посли перекопського хана були під той час у нашого государя у справі згоди і спокою; через те не журилися людьми неприятельськими, не розвідували про них, ані жили обережно, ані не мали жодної сторожі на полі, ані в острозі (на міських укріпленнях), і староста собі під ту пору геть поїхав».В умовах екстенсивного господарства люди поставали перед дилемою: існувати на межі виживання й у відносній безпеці чи намагатися підвищити свій добробут, але з певним ризиком навіть для власного життя. Заглиблення у степи на промисли (бджолярство, рибальство, мисливствотощо) здійснювалося в теплі часи, після чого уходники поверталися до своїх домівок зі здобутими продуктамиабо здобиччю. Це багато в чому нагадує діяльність буканьєрів у Карибському морі початкового періоду з тією різницею, що ті змушені були одразу селитися на освоюваних ними землях, оскільки ті являли собою острови. Звичайно ж, займатися промислами на територіях, що перебували у сфері татарського впливу, було неабияк небезпечно. Тому без зброї у степу (і навіть у прикордонних землях Литви і Польщі) зявлятися було неможливо.Саме в ті часи (на зламі XV - XVI століть) в українському вжитку зявляється слово «козак». Условнику половецької мови початку XIV століття, що вийшов в Італії, слово «козак» вживається щодо воїна передовоїварти. Татари цим словом називали вільну людину, що була військовим авантюристом і походила з нижчих верств - волоцюгу, розбійника бездомного і неосілого. Тлумачний словник української мови подає такі визначення слова «козак»: В Україні у XV - XVIII століттях - вільна людина із кріпосних селян чи міської бідноти, яка втекла на південні землі України та брала участь у визвольній боротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників, а також нащадки такої людини.Дрібна війна на угодницькому промислі та дрібні козацькі напади здійснювалися за прихильної нейтральності і навіть заохочувалися місцевою адміністрацією, яка також мала від цього зиск, оподатковуючи військову здобич. Згодом такі дії переросли у справжні військові походи проти татар, що були організовані представниками місцевої адміністрації.
План
Зміст
1. Історія виникнення українського козацтва
2. Степи Нижнього Подніпровя
3. Розпад Золотої Орди
4. Татарські набіги
5. Оборона прикордонних територій
6. Уходництво
7. Козак
8. Війна з татарами
9. Масове переселення у степи
10. Відносини з офіційною владою
11. Козацтво як неконтрольована військова сила
12. Зміцнення Кримського ханства
13. Організація козацтва
14. Будівництво січей
15. Утворення вільного запорізького козацтва та його символіка
Висновок
Список використаних джерел
1. Історія виникнення українського козацтва козацтво символіка січ запорізький
Козак - вільний лицар, шляхетний оборонець рідної землі, одвічний вартовий свободи і незалежностіукраїнського народу.