Етнолінгвістика у сучасній науковій парадигмі: проблематика і міждисциплінарні зв`язки. Лексика як виразник національної культури народу. Тематична класифікація великодньої обрядової лексики. Назви великодніх страв. Писанка в народному світосприйманні.
Аннотация к работе
Міністерство освіти науки та спорту України Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського Курсова робота Українська великодня обрядова лексика в етнолінгвістичному контексті Одеса, 2011 Вступ Мова є творчим продуктом етносу. Вона виступає індикатором його життя та інтелектуальної орієнтації в предметному світі. Вивчаючи мову етносу в усіх її проявах і взаємозв’язках, пізнаємо духовну природу її носія - народу. У сучасному мовознавстві виокремився цілий напрям, який вивчає взаємозв’язок мови і культури - етнолінгвістика. У свою чергу, мова є вказівкою на розуміння культури, а лексика - надзвичайно чутливим показником культури народу. Тим самим мова відбиває етнокультурні, народно-психологічні й міфологічні уявлення та переживання, тобто менталітет етносу як національну специфіку людського світосприйняття. Джерелом для етнолінгвістичних досліджень є основний масив національно маркованих і немаркованих словесних комплексів, що набувають виразних рис в етнічному, психологічному, аксіологічному плані, стають вагомим чинником формування етномовних утворень. Представинками цього напряму є В.В. Жайворонок, М.П. Кочерган, Л.М. Маєвська, І.М. Толстой, В.І. Кононенко, Л.І. Мацько та інші. Для цих праць характерно зєднання лексичної проблематики з проблемою культурної мотивації діалектної лексики, зокрема регіональні дослідження мисливської лексики (Г.Ф. Аркушин), номінації будівництва (І.М. Євтушок, Ю.М. Дорошенко), лексики ткацтва (І.О. Ніколаєнко), кулінарної лексики (Е.Д. Турчин), назв традиційного одягу і взуття (Г.О. Грімашевич, М.В. Никончук, Л.В. Пономар), пастушої лексики (Т.А. Ястремська), ботанічної номінації (М.В. Поістогова) та інші. Ідеї і методи етнолінгвістики більшою мірою втілені в дослідженнях номінації явищ традиційної культури, зокрема весільного обряду (П.Д. Романюк, М.Бігусяк, В.Дроботенко, І.Магріцька), календарних обрядів і їх елементів (Г.Ф.Аркушин, Н.Хобзей, К.Глуховцева, Т.Помінчук, М.Шарапа), явищ та обєктів міфологічної та демонологічної сфери (Н.Хобзей, П.Е.Гриценко, Л.Скрильнікова), народних уявлень про навколишню дійсність (О.А.Могила), традиційних норм етики (О.М.Миронюк, С.Богдан, Н.Біленька), народної медицини та лікувальної магії (Я.Ю.Вакалюк, В.Мойсієнко, В.Конобродська, М.В.Никончук та ін.). Великодня обрядова лексика недостатньо висвітлена в українському мовознавстві. Звернувши увагу на людину - продуцента мови і знання, зафіксованого текстами, мовознавство розпочало плідну співпрацю з іншими науковими галузями для всебічного пізнання свого об’єкта дослідження. Наскрізною єднальною віссю, що пронизує цей складний багаторівневий і багатоаспектний процес, виступає мова, яка в «замкненій продуктивній системі символів нагромаджує і фіксує досвід етносу, стаючи його «найдосконалішою подобою» (О.Потебня) [10: 50]. Водночас, як зазначає В. Ґрещук, багато дефініцій поняття «нація» уміщують спільність мови серед конститутивних його ознак, а ті націологи, що не вважають мову обов’язковою ознакою нації, визначають її як один з важливих чинників «націогенези та функціонування національного організму» [6: 97-98]. Сучасний стан розвитку етнолінгвістики підготували роботи І.Гердера, В.фон Гумбольдта, Г.Штейнталя, В.Вундта, Ф.Боаса, Е.Сепіра, С.Лема, М.Сводеша, Б.Уорфа, К.Хейла, Дж.Трейджера, О.Потебні, Д.Зеленіна, М.Сумцова, Б.Грінченка, І.Огієнка, В.Топорова, В.Іванова, М. та С. Толстих, В.Жайворонка, О.Тищенка та ін. Такі лексичні одиниці Є. Верещагін і В. Костомаров назвали лексикою з країнознавчим культурним компонентом [15: 68]. Безеквівалентна лексика - це слова, які неможливо семантизувати за допомогою простого перекладу. Наприклад, укр. галушка (різаний або рваний шматочок прісного тіста, зварений на воді або молоці); писанка (розмальоване великоднє куряче або декоративне, звичайне дерев’яне яйце); мазанка (людське житло, зроблена з глини, сирцевої цегли та хмизу, обмазаного глиною); плахта (жіночий одяг замість спідниці з шерстяної тканини); рос. парка (зимовий верхній одяг з оленини або собачатини); верюга (простирадло з бавовни); изба (селянське житло переважно з ялинових або соснових колод); самовар (водонагріваючий, для чаю, посуд); свора (бичовка на якій водять собак); болг. баница (пиріг з бринзою); дънест (широкі селянські штани особливого покрою); кавърма ( національне м’ясне блюдо)[4: 5]. Наприклад: Пасхальне яйце Крашанка Писанка (пофарбоване куряче яйце, (розмальоване великоднє куряче призначене для великодніх свят). або декоративне дерев’яне яйце). Лексико-семантичний і контекстуальний аналіз фольклорних і художніх творів дозволили виокремити такі тематичні групи великодньої обрядової лексики: 1) номінації обрядодійств, днів тижня та пов’язаних з ними обрядів (Великдень, Великий піст, Шутковий тиждень, Вербна неділя, Чистий четвер, Страсна п’ятниця, Обливальний понеділок); 2) номінації великодніх атрибутів (паска, писанка, верба, рушник, свічка, сіль, хрін); 3) номінації ігор і танців (гаївки, навбитки, коток, кидка, вербова дощечка). Бібл