З"ясування проблематики й поетики української історичної прози другої половини ХІХ ст. як літературного явища. Історіософські погляди письменників, авторів історичної прози, крізь призму соціально-політичних і національно-культурних чинників ХІХ ст.
Аннотация к работе
Національна академія наук України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукОфіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Демянівська Людмила Семенівна, професор кафедри української літератури ХХ століття Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка кандидат філологічних наук, доцент Кучинський Микола Вікторович, доцент кафедри мови та методики викладання в початкових класах Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова У дисертаційному дослідженні через призму публіцистичної, художньої та епістолярної спадщини аналізуються історіософські погляди історичних романістів другої половини ХІХ ст., їхня самобутність і новаторство в ідейно-естетичній реалізації концепції історичного твору. Дисертантом осмислюються складові поетики історичної прози другої половини ХІХ ст., які ще не були обєктом дослідження: точка зору автора та "літописця" та художні форми її вираження, інтерпретація, засоби та прийоми трансформації джерела, "чужа мова" оповідача. На основі дослідження проблеми художніх особливостей історичної прози робиться висновок: в історичній романістиці другої половини ХІХ ст. закріплюється документалізм, про що свідчить ідентичність фабул творів різних авторів і спроби імітації джерела; насиченість документальною основою та її трансформація може бути різною і тісно повязана зі стильовою манерою автора; в аналізованих творах у різних співвідношеннях синтезується документальна основа та художній вимисел. У другій половині ХІХ ст. історична проза значною мірою виконує завдання художньої популяризації історичної науки, в ряді випадків її саму позначає дух наукового дослідження, при цьому вона приводить читача до сміливіших і радикальніших узагальнень, повертає забуті імена, воскрешає історичну память народу, впливаючи таким чином на формування національної ментальності.У творчості цих прозаїків, як авторів історичних романів і повістей, переконливо представлено історичну ходу часу, людину й суспільство в історії, в її драматичних колізіях і складній проблематиці. Унаслідок багатьох обставин історична тема цих творів (та й чи не всієї української літератури ХІХ ст., що обирала аспект історичний) була темою України: домінантний інтерес зосереджено на національному історичному розвиткові, на особистості в ролі активного субєкта української історії. Але необхідно зазначити й те, що в складних ідейно-політичних обставинах ХІХ ст. далеко не всі твори, написані у розглядуваний період, однаковою мірою були відкриті для неупередженого аналізу, окремі з них просто не були доступні для читача (приміром, тривалий час, з початку 30-их років аж до виходу 10-томника, не перевидавався роман І. Певна річ, така вимушена фрагментарність у можливостях дослідження фактів зазначеного літературного ряду була головною (хоч і не єдиною) причиною того, що завдання осмислити українську історичну прозу другої половини ХІХ ст. як цілісне явище досі в історико-літературних дослідженнях ставитися не могло. Авторка намагалася основну увагу зосередити саме на проблемі історизму, яка допоможе розвязати певне коло питань, повязаних з історичною прозою: співвідношення художньої та історичної правди, проблема типовості обставин і типовості характерів, проблема творчого методу авторів.Старицького в царині українського слова, історії: пишучи російською мовою історичні твори, письменник прагне в такий спосіб ознайомити широке коло російських читачів із українським минулим, традиціями, культурою. Мордовець зберіг предківську любов і шану до всього українського, однак відірваність від українського контексту, захоплення різними новими віяннями, за якими він не завжди встигав, робили його скоріше "архіватором" історії, аніж вдумливим дослідником-істориком, істориком-письменником. На думку дослідників історичної прози, таке слідування історичним фактам було свідомим прийомом, елементом "гри в історію". Вплив літописної традиції позначився й на сюжетно-композиційній структурі творів: детальний хронологічний звіт про події, які передували описуваним у творі подіям, введення "изъявленія" - наративно, через особисті спогади чи діалоги автори історичних творів розповідають про родовід героїв, опис природних катаклізмів, знамень напередодні історично значимих подій. Мордовця мало скоріше орнаментальний характер, автор, видається нам, використовує їх не задля урізноманітнення композиції твору чи підсилення фабули, а скоріше демонструє власну обізнаність із джерелами - чи то фольклорними, чи то історичними документами, "перенасичуючи" цими знаннями твір.