Особливості формування історичної традиції-пам’яті про українську революцію в середовищі галицького українства провідним часописом "Діло". Характеристика значення проголошення незалежності Української Народної Республіки IV універсалом Центральної Ради.
Аннотация к работе
Українська революція у 1914-1923 роках в національній памяті Галичан у міжвоєнний період ХХ століттяПроаналізовано особливості вшанування галичанами у 1920-1930-х рр. історичних подій української революції, зокрема проголошення незалежності УНР I універсалом Центральної Ради та Акту злуки УНР і ЗУНР в Галичині у 1923-1939 рр., виділено оцінки цих історичних актів політичними партіями, громадськими організаціями. Проте жодна з них не могла рівнятися з датою 22 січня, “бо що може бути більшого над реалізацією національного ідеалу, того ідеалу, що його признають і в своїх працях леліють всі живі, мертві й ненароджені, на Україні і поза нею сущі українці й українки?!”. Поза цитуванням історичних актів - IV універсалу Центральної Ради та Акту злуки, заслуховуванням рефератів, з якими виступали науковці, політики, журналісти, провідною темою святкувань 22 січня були два питання: “чому українці програли визвольні змагання?”, “Хто винен?”. Трагізм полягав, на думку голови УНДО, у тому, що “сили тоді, коли майже обі території української землі були окуповані, коли оба наші уряди та їх армії топтались безсильно на одному місці, коли геройські війська мусіли сидіти бездільно... без одежі та поживи [...], - саме тоді, ні наддніпрянські, ні галицькі провідники не найшли в собі досить моральної сили, щоб зрозуміти весь жах та вагу моменту, і не вміли знятись понад загумінковий партикуляризм, провінціальну дрібничковість, партійне засліплення і особисту ворожнечу та зєдинитись до спільної оборони загроженої батьківщини! Левицький спробував проаналізувати невдачі в зовнішній політиці УНР, зокрема прорахунки української делегації на Паризькій мирній конференції: “Вже під час мирової делегації у Версалю наша мирова делегація у Парижі розбилася на дві частини і замість стати на праві до само означення українського народу і домагатися для нього одної держави, наші делегати почали домагатися двох держав: одні - наддніпрянської; другі - галицької, при чому наддніпрянці виявили охоту ввійти в союз поляками, а галичане з москалями.