Вивчення жанрів психологічних драм в українській літературі 70-80-х років ХХ століття. Аналіз п"єс В. Врублевської, О. Коломійця, М. Зарудного, Ю. Щербака, Я. Стельмаха та інших митців. Проблематика та ідейно-естетичні рівні творів з позицій сьогодення.
Аннотация к работе
Національний педагогічний університет імені М.П. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі української літератури ХХ століття Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Кабінет Міністрів України. Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Семенюк Григорій Фокович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в.о. директора. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Федченко Павло Максимович, Інститут літератури імені Т.Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник; Захист відбудеться "25" червня 2002 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 26.053.04 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м.Процес національно-культурного відродження, викликаний змінами в суспільно-політичному житті українського народу, зумовлює сьогодні необхідність концептуального переосмислення історії вітчизняної літератури ХХ століття, зокрема літературний розвиток останнього десятиліття позначений посиленою увагою до художньої спадщини цієї епохи, відкриттям замовчуваних її сторінок, реабілітацією імен письменників так званої "доби застою", поверненням до активного мистецького життя їхніх творів, а головне - зміною ціннісних орієнтацій, переглядом узвичаєних понять і явищ, літературознавчих інтерпретацій. Однією з перших спроб окреслити деякі спільні риси тоталітарної системи та естетики "соцреалізму" було дослідження Є.Добренка. Для сучасної аналітичної думки актуальними лишаються і проблеми такого суспільно вагомого роду літератури, як драматургія, адже у 70-80-ті роки драматургія, поруч з епічною прозою, прагнула розглянути найсуттєвіші морально-філософські проблеми доби, а наприкінці 80-х її соціально-філософська проблематика стає ще більш вигостреною, а психологізм набуває оновленої сили. Мета дослідження - визначити тенденції художньої еволюції української психологічної драми 70-80-х років минулого століття, проаналізувати її морально-психологічні та соціально-етичні колізії, довести естетичну цінність та певну етапність аналізованої драматургії у вітчизняному літературному процесі другої половини ХХ століття. 2) проаналізувати основні морально-психологічні та соціально-етичні колізії драматургії 70-80-х років (В.Врублевська, М.Зарудний, О.Коломієць, Ю.Щербак, Я.Стельмах);Серед пєс переважали твори з різними формами умовності, ускладненої метафоричності, притчевості: символістська драма ранніх Я.Мамонтова, І.Кочерги; умовний психологізм пєс М.Куліша, І.Дніпровського, вертепні драми, драми-легенди, притчі, пєси-феєрії, фантастичні драми, "філософські комедії" тощо. Відзначається, що рух шістдесятництва, нетривале "потепління" в суспільстві покликало до життя нову поезію, нову прозу, які зорієнтували читача на людину, її взаємини з часом, з реаліями життя, з собою. На принципах психологічної драми будуються і конфлікти пєс М.Зарудного: "Мертвий бог" ("Чужий дім"), "Фортуна", "Рим, 17, до запитання" (1960-1969), в яких досить виразно було розкрито, як і в пєсах О. Творча знахідка автора - центральний образ Платона Ангела, людини, яка у ситуаціях всілякого крутійства і пристосуванства сповідує високі гуманістичні принципи: в сімї, роботі, ставленні до інших людей, до життя. Підрозділ 1.4 - "Комплекс етичних проблем у драмі "Обочина" М.Зарудного" - приурочено пєсі, котра належить до кращих набутків психологічної драми 70-х років.У 70-80-х роках внаслідок "потепління" суспільної атмосфери (феномен "шістдесятництва") в українській драматургії відроджується жанр психологічної драми, в якій ставляться і розвязуються вагомі моральні й етичні проблеми часу. Твори В.Врублевської, О.Коломійця, М.Зарудного, Ю.Щербака, Я.Стельмаха в річищі реалістичної поетики розкривають духовний світ їх сучасника, простежуючи причини моральних деформацій, етичної глухоти людини "найпередовішого в світі суспільства". Усе це зумовило розширення й урізноманітнення стильових прийомів драми того чи іншого митця у розкритті людинознавчих проблем часу (метафоричність, епізація як фактори актуалізації смислової площини тексту). У драматургії як специфічній і водночас унікальній галузі "людинознавства" спостерігається відчутне збагачення жанрових форм і різновидів (трагедія, драма, інтелектуальна драма, Lesedrama). Розвиток цього жанру в українській літературі 70-х - 80-х - свідчення сутніх змін у творчому процесі, в орієнтації художників на певні теми, сюжети, картини дійсності; ліризм виявився формою проникнення в інтимні взаємини, в нову духовність.