Характеристика різних перекладацьких підходів у діалектичному контексті. Аналіз лінгвістичних та стилістичних особливостей німецькомовного перекладу української класичної прози. Визначення етномовної семантики лексичних та фразеологічних одиниць.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукУкраїнська проза початку ХХ століття в перекладах німецькою мовою. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.16 - перекладознавство. На основі всебічного лінгвостилістичного та перекладознавчого аналізів німецькомовних перекладів зясовано особливості перекладацьких методів відомих інтерпретаторів українського художнього слова, передусім В. Кобилянської, визначено місце перекладацької творчості І. Порівняльний аналіз оригіналів і цільових текстів дав змогу встановити відмінність у рівнях адекватності перекладів, яка зумовлена розвитком перекладацьких принципів та відмінністю соціально-культурних умов суспільства.Переклад виступав чи не найвагомішим фактором у формуванні іміджу вітчизняного красного письменства, зокрема класичного, демонстрував досягнення і знайомив німецькомовного читача з літературним життям і творчістю українських майстрів пера. Однак вивчення українсько-німецько-австрійських міжлітературних взаємин відбувалося здебільшого в річищі літературознавчих досліджень, увага головно зосереджувалася на історії перекладів, еволюції сприйняття українського художнього слова в німецькомовному світі та обмежувалася побіжними зауваженнями щодо якості перекладу та аспектів перекладацької майстерності. До того ж, обсяг нагромадженого на сьогодні фактичного матеріалу з цієї теми потребує узагальнення і системно-цілісного розгляду, а це підводить нас до необхідності встановлення ролі перекладів української класичної прози в розвитку літературних і культурних взаємин українського, німецького та австрійського народів. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри германських мов і перекладознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка в межах комплексної теми "Переклад та його роль у контексті взаємодій національних культур (дискурс, складники, функції)" (протокол № 1 від 21.01.2006 р.). Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в комплексному системному дослідженні низки опублікованих німецькомовних перекладів української прози початку ХХ століття, на матеріалі яких визначено особливості перекладацького методу відомих інтерпретаторів українського художнього слова; уперше проведено цілісний аналіз і встановлено художньо-естетичну вартість перекладів В.У першому розділі "Перекладознавчий аналіз української класичної прози німецькою мовою як проблема сучасної науки" висвітлено основні аспекти аналізу перекладного твору, визначено роль ідіолекту перекладача при іншомовному перестворенні оригіналу, а також простежено історію перекладів української прози німецькою мовою, здійснених на початку ХХ століття. Чередниченка доводять, що творча індивідуальність перекладача спрямована на якнайглибше розуміння конкретного вихідного тексту і якнайповніше втілення засобами цільової мови авторського відображення реальної або уявної дійсності, а переклад розглядається як творчість, зумовлена дійсністю, у якій живе і творить перекладач, його індивідуальністю і творчим методом. "Історія німецькомовних перекладів української прози початку ХХ століття (загальний огляд)" простежуються етапи входження української класичної прози в німецькомовний культурний простір завдяки перекладам І. Дискусійним виявилося питання щодо німецькомовної версії оповідання Лесі Українки "Голосні струни", переклад якого відносять до перекладацьких здобутків О. Кобилянської. З подальшого аналізу оригінальних і перекладних текстів випливає, що переклад цього твору, на відміну від усіх інших, є досконалішим, отже, не вписується в рамки перекладацької майстерності О. Кобилянської.Відповідно до поставлених у роботі завдань, у результаті комплексного аналізу німецькомовних перекладів української прози початку ХХ століття встановлено таке: 1. Різновекторність і постійне вдосконалення методології перекладознавчого аналізу, починаючи з інтерпретаційно-стилістичної методики і до розвитку інтерпретаційно-культурологічного підходу до перекладу засвідчили відсутність певного ідеального методу. Аналіз будь-якого перекладного твору включає не тільки його мовні особливості, а й культурно-естетичні, філософські. Горошовським серед німецькомовних читачів стали вихід у світ антології "Ukrainische Erzahler" (Прага, 1909) та публікація збірки перекладів М. При перекладі структурно-конотативних реалій, зокрема звертань, перекладачі послуговуються їхніми німецькомовними відповідниками, часто з використанням інтимізуючих займенників; суфікси здрібнілості передано за допомогою відповідних німецьких суфіксів-chen і-lein; при відтворенні відіменних дериватів із суфіксом-иха та повторів переважає описовий спосіб.