Ставлення до історії УПА в українському суспільстві. Історія створення та бойові дії. Ідейно-політичні основи боротьби УПА. Створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) як верховного політичного центру, якому підпорядкувалася УПА. Структура УПА.
Аннотация к работе
Зміст Вступ Історія створення та бойові дії Структура Тактика та акції Діяльність УПА Присяга вояка УПА Висновок Список використаної літератури Вступ Аргументи противників визнання подвигу упівців на офіційному рівні зводяться до посилань на праці радянських „істориків” та деяких „об”єктивних науковців” сучасності, переважно - російських. Попри всі „за” і „проти”, очевидним є те, що радянська історіографія у плані дослідження проблеми українського визвольного руху 40-50-х років (це називали тоді „бандерівщиною”) виконувала конкретне політичне замовлення. Воно полягало у замовчуванні правди про діяльність Української Повстанської Армії, створення ряду легенд та міфів про „хлопців із лісу”. Українська повстанська армія Роки існування 1942 - 1954 Країна Україна Приналежність Україна Рід військ партизанська армія Організаційно-штатна структура найбільше 40 000 (1944) Девіз Слава Україні - Героям Слава!. Війни/битви Друга Світова війна, Війна з СРСР Визначні командири Роман Шухевич Українська повстанська армія (УПА) - підпільна збройно - політична формація, створена на Заході України у червні 1941 року представниками Уряду Української Народної Республіки в екзилі; у жовтні 1942 року назву перейнято ОУН(б). Головне завдання УПА: оборона та звільнення українського населення як і від німецької, так і від радянської окупації. Із кінцем 1941 року німці змусили Бульбу ліквідувати УПА-Поліську Січ, після чого він перейшов у підпілля з частиною своїх - і створив нову повстанську формацію для боротьби проти німців і радянських партизанів, спершу під подібною ж назвою, а згодом як Українська Національно Революційна Армія (УНРА).Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду Української Народної Республіки в екзилі З Бульбою співпрацювали члени ОУН під керівництвом А. Мельника, у яких були свої військові табори на півдні Кремянеччини та Володимирщини.