Процес формування суспільно-політичних поглядів та ідей українських дисидентів , створення і діяльність Української Гельсінської спілки. Програмні засади, значення, концептуальні погляди прихильників національного правозахисного руху у 60-80 рр. XX ст.
Аннотация к работе
План Вступ Розділ 1. Розвиток дисидентства в Україні 1.1 Програмові засади руху 1.2 Концептуальні погляди дисидентів Розділ 2. Діяльність Української Гельсінської спілки 2.1. Значення суспільно-політичної діяльності та ідей українських дисидентів та УГС Висновки Список використаної літератури ВСТУП Хоча Україна заявила про себе на міжнародній арені як про демократичну республіку, все ж докорінних змін після розпаду СРСР не відбулося. Сьогодні в повсякденному житті ми часто стикаємося з порушеннями прав людини, з ігноруванням законів та не виконанням обов’язків - все це є наслідком радянського стримування людського творчого потенціалу, нав’язування стандартів життя, утиск вільного розвитку мови та культури. Саме тому дослідження проблем дисидентського руху та Української Гельсінської спілки в Україні є дуже актуальними сьогодні. Янко [19] аналізує прояви ідей соціальної та національної справедливості в українському дисидентському русі, В. Русначенко [16] розглядають різноманітність напрямків опозиційного руху, Ю. Курносов [9] та Ю. Литвин [11] торкаються проблем діяльності Української Гельсінської спілки. Об’єктом дослідження є українська політична думка 60-80х років XX ст. Матеріал курсової роботи може бути рекомендований студентам при вивченні навчальних дисциплін «Історія української політичної думки», «Загальна теорія політики», та всім, хто цікавиться історією українського дисидентського руху. Розпочався новий етап національно-визвольної боротьби в Україні. Значний вплив на формування дисидентства в Україні справляли зовнішні фактори, а саме: антикомуністичні виступи у країнах так званого соціалістичного табору (Угорщині, Польщі, Східній Німеччині, Чехословаччині), розвиток світового правозахисного руху [19, с. По-четверте, дисидентство, як політично-національна течія, охоплювало різні соціальні прошарки населення - інтелігенцію (письменники, журналісти, літературознавці, вчителі, юристи, спеціалісти різних галузей народного господарства, студентство, робітництво тощо)» [19, с.