Висвітлення особливостей розвитку української перекладацької школи та традицій перекладу художніх творів. Огляд видатних представників та сучасних перекладознавців України. Оцінка значення їх діяльності в українському та світовому літературознавстві.
Аннотация к работе
Переклади збагачують не лише цільову літературу, а й загальну скарбницю світової літератури. Це - нова якість, що виникає завдяки свідомому обміну культурними цінностями між народами. Наша історія склалася так трагічно, що українська мова й література - дійові важелі формування нації в умовах бездержавності - ніколи не функціонували в нормальних умовах. Саме тому перекладна література, починаючи від старокиївської доби, відіграє надзвичайно важливу роль у нашому культурному житті і як зберігач духовних цінностей, і як виховний засіб, і як засіб самовиразу нації та збагачення спроможностей рідної мови.Зародження та становлення перекладацької думки і теоретичних вимог до перекладачів в Україні припадає на 70-ті роки XIX сторіччя. Із знесенням найкатегоричніших заборон на українську мову в Російській імперії появляється чимало перекладів у Східній Україні. 20-ті - початок 30-х років нашого сторіччя у Східній Україні (бо в середині 30-х років розпочалася доба „Розстріляного відродження”) та 20-ті - 30-ті роки загалом у Західній Україні були важливим періодом в історії українського художнього перекладу, хоча не лише нашу землю, а й душу народу ділила межа на Збручі. Отож нашим перекладачам і в Україні, і поза Україною - талантам з роду Протея - ішлося не тільки про те, щоб перекладений твір увійшов до читацької свідомості як факт рідної літератури, а й про те, щоб ствердити повноцінність рідної мови. Я особисто вважаю добірними посібниками для удосконалення та ушляхетнення власного мовлення перекладні антології „Відлуння”, „Друге відлуння” та „Третє відлуння” Г.Кочура, „Від Боккаччо до Аполлінера” М.Лукаша, „Захід і Схід” В.Мисика, повного українського Горація у перекладі А.Содомори, у його ж перекладі Овідієві „Любовні елегії” та „Скорботні елегії”, Гомерові „Іліаду” і „Одіссею” у перекладі Бориса Тена, „Фауст” И.В.Гете у перекладі М.Лукаша та в його ж перекладі (з допрацюванням А.Серед українських письменників було чимало тих, які успішно поєднували в одній особі дві грані обдарованості: видатного оригінального письменника і перекладача, назвемо кількох з них, які увійшли в цьому відношенні в історію української літератури. Він успішно переклав багато сторінок сербського народного епосу, переклав байки І. Своїм перекладам і переробкам Старицький неодмінно надавав українського національного колориту і глибини соціального звучання в демократичному дусі. Рильський прекрасно перкладав з Пушкіна (поему «Євгеній Онєгін») і з польської поезії - його переклад великої лірико-епічної поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш» справедливо вважається найкращим у світовій літературі. В українському, та й світовому літературознавстві, велику увагу привернула перекладацька діяльність Максима Тадейовича Рильського (це стосується не тільки його перекладів з творчого доробку видатних польських авторів XIX-XX століть: Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Леопольда Стаффа, Юліана Тувіма, а і з французької поезії ХУІІ-ХХ століть: віршованої драматургії Пєра Корнела («Слід»), Жана Расіна («Федра»), Мольєра («Мізантроп»), Едмо-на Ростана («Сірано де Бержерак»), Віктора Гюго («Король бавиться» і «Ернані»), а також поезії Гюго, Нікола Буало-Депрео («Мистецтво поетичне»), Вольтера («Орлеанська діва») і лірики численних французьких та бельгійських франкомовних поетів: Пєра Жана Беранже, Альфреда де Мюссе, Теофіля Готьє, Стефана Малларме, Жозе-Марія де Ередіа, Поля Верлена, Жана Рішлена, Альбера Самена, Шарля ван Лерберга, Моріса Метерлінка, Фернана Мазада, Анрі де Реньє, Франсіса Жамма.Вона у 1987 р. захистила докторську дисертацію на тему “Лінгвостилістичні характеристики художнього тексту і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози)”. Розробляє концепцію вишколу перекладачів, методику викладання перекладознавчих дисциплін. Читає теоретичні курси з вступу до перекладознавства, теорії і практики перекладу, історії художнього перекладу, техніки перекладу на конференціях, контрастивної лінгвістики, контрастивної фразеології, рецепції англійської літератури в Україні. Упроваджує українське перекладознавство до міжнародного контексту як учасник численних міжнародних форумів, зокрема IX і XI Міжнар. зїздів славістів (Київ, 1983; Братислава, 1993), Першого - Пятого Конгресів Міжнародної асоціації україністів (Київ, 1990; Львів, 1993; Харків, 1996; Одеса, 1999, Чернівці, 2002), Міжнародної наукової конференції “Терія перекладу і наукові основи підготовки перекладачів "“(Москва, 1975, 1988), Міжнародної конференції Британської асоціації фахівців з порівняльного літературознавства (Ворвік, Великобританія, 1992), XIII Конгресу Міжнародної федерації перекладачів (Брайтон, Великобританія, 1993), Міжнародної конференції “Слово. Зорівчак, викладаючи українську мову та переклад в Лондонському університеті як стипендіат Британської ради (1991/1992 н. р.) і в Іллінойському університеті в Урбана-Шампейн (штат Іллінойс) як стипендіат наукових обмінів імені В.
План
План
Вступ
1. Особливості зародження та розвитку української перекладацької школи
2. Видатні представники української перекладацької школи