Дослідження програмних засад Української народно-трудової партії, її роль у розбудові державних структур ЗУНР, у реалізації ідеї соборності України. Організація опору окупаційному режимові під час виборів 1922 р., участь у формуванні зовнішньої політики.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукДослідження політичної історії України ХХ століття та політичної структуризації суспільства і ролі у цьому процесі різних політичних партій має винятково важливе значення для характеристики боротьби українського народу за державну незалежність і соборність. У цьому контексті великий інтерес становить дослідження однієї з перших в Україні, зокрема у Східній Галичині, - Української Національно-Демократичної партії (УНДП), яка у березні 1919 року прибрала назву Українська Народно-Трудова (УНТП). Цій партії належала провідна роль у громадсько-політичному житті західного регіону України впродовж майже півстоліття, насамперед, в період Західно-Української Народної республіки та боротьби проти анексії Східної Галичини Польщею, а також у консолідації національно-патріотичних сил цього краю у 20-х і наступних роках. Дисертантка пропонує своє бачення цієї важливої проблеми, насамперед її окремих вузлових аспектів, таких як характеристика ставлення УНТП на різних етапах до подій в Радянській Україні, боротьби проти політики польського уряду шляхом „доконаних фактів” анексувати Східну Галичину та бойкоту українцями сеймових і соймових 1922 року виборів, а також зясування суті програми реальної політики та причини її поразки. Наукова новизна дисертації - висвітлено вузлові етапи діяльності Української народно-трудової партії в процесі державного будівництва в Західно-Українській Народній республіці, її зовнішню та внутрішню політику, роль у реалізації ідеї соборності, в консолідації національно-патріотичних сил для захисту молодої республіки від іноземних інтервентів, в організації руху опору спробам польського уряду анексувати Східну Галичину та в опрацюванні програми боротьби за національне визволення після ухвали країн Антанти 14 березня 1923 року стосовно Східної Галичини.Першою спробою підважити усталені радянською історіографією погляди стосовно передумов національно-демократичної революції у Східній Галичині 1918 року, а, отже, і створення ЗУНР та участі в цьому процесі Української Національної Ради, тобто партій, які входили до її складу, насамперед національно-демократичної, була стаття Олександра Карпенка „До питання про характер революційного руху в Східній Галичині в 1918 році”. Різнопланові дослідження великого загалу істориків політичної історії України та окремих її регіонів дозволяє якнайґрунтовніше і обєктивніше відтворити вкрай сфальсифіковані етапи історії України ХХ століття. Після окупації Східної Галичини польськими військами, УНТП, врешті як і екзильний уряд ЗУНР, визначала свою політичну діяльність щодо розвязання східногалицької проблеми виходячи, насамперед, з усталених принципів реалізації українським, як і іншими народами колишньої Австро-Угорської монархії, природнього права на національне самовизначення, а також ухвалами країн Антанти щодо тодішнього міжнародно-правового статусу Східної Галичини. Виходячи з того, що боротьба за відновлення державної незалежності Східної Галичини буде важкою і тривалою, УНТП у внутрішній політиці прагнула розвязувати двоєдине завдання: з одного боку - захистити соціально-економічні, політичні та культурно-освітні права населення краю від сваволі окупаційних властей, а з іншого - перешкодити польському урядові, всупереч невизначеному державно-правовому статусу Східної Галичини, згідно з яким вона не належала до польської держави, самовільно реалізувати політику „доконаних фактів”, тобто незаконними актами її анексувати, поставивши світову громадськість перед узаконенням окупації території ЗУНР. На завершальному, найдраматичнішому етапі боротьби за державну незалежність Східної Галичини та проти її анексії Польщею, УНТП, з одного боку, відчайдушно виступала проти капітулянтських, загалом деструктивних сил у краю, які заради збереження власного іміджу, обливали брудом керівництво ЗУНР та трудовиків, звинувачуючи їх у неминучій поразці національно-визвольних змагань, а з іншого - прагнула знайти ще якісь вагомі аргументи й засоби, щоб допомогти Українській Національній Раді та екзильному урядові все ж таки досягти позитивного розвязання східногалицької проблеми на міжнародній арені і, тим самим засвідчити свою непохитну відданість фундаментальному принципу права українського народу на державну самостійність та соборність.