Особливості реалізації мовної політики Австро-Угорської монархії щодо української мови на території Галичини, Буковини та Закарпаття. Поліетнічний склад населення імперії. Право кожної народності на збереження і розвиток своєї національності і мови.
Аннотация к работе
Національний педагогічний університет ім.Відповідно до 19 статті Конституції від 21 грудня 1867 року Австро-Угорської монархії у державі гарантувалося непорушне право кожної народності на збереження і розвиток своєї національності і мови; визнавалася рівноправність усіх місцевих мов у школі, в урядуванні й публічному житті; передбачалося, що в місцевостях, у яких проживає декілька народностей публічні навчальні заклади повинні облаштовуватися таким чином, щоб «без використання примусу до навчання другої місцевої мови, кожна з тих народностей отримала необхідні засоби для здобуття освіти своєю мовою» [ЗО, с. Мова титульної нації - «це мова державних законів, автентичного тексту законів»; «краєва мова» або «вживана в краю» - це мова національних меншин імперії; мова «урядова», «мова внутрішнього користування», «мова зовнішнього користування», «рідна мова», «матірна мова» - усе це поняття, що мали різний за сутністю політико-правовий зміст у нормативно-правових актах» [8, с. Українську (русинську) мову офіційний Будапешт вважав відмінною від російської, водночас угорські філологи не бачили підстав відокремлювати діалекти русинів Угорщини від української [17, с. №9973 звертало увагу вищого апеляційного суду у Львові на те, що «назви судових установ та написи в приміщеннях адміністративних будинків суду, на території юрисдикції якого мешкають українці, мають бути, окрім німецької і польської, також українською мовою; на подання та заяви, внесені українською мовою, мають бути рішення і ухвали, підготовлені тією ж мовою; документи про державну реєстрацію права власності на землю виготовляються мовою, якою була внесена заява про таку реєстрацію; крім того записи в книгах про реєстрацію права власності теж записуються мовою, якою внесена заява про реєстрацію права власності» [8, с. Згідно з розпорядженням I860 р. судочинство мало здійснюватися тією мовою, якою було подано до суду подання або усну заяву, а органи судової влади були зобовязані «в службових зносинах використовувати усно або письмово, під час судового процесу, зрозумілу для сторони мову» [5, с.