Вивчення художньої своєрідності української літературної казки 70–90-х років ХХ ст., визначення її місця в творчості письменників України. Принципи трансформації фольклорного матеріалу й особливості його засвоєння українською дитячою літературою.
Аннотация к работе
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукОфіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Мазоха Галина Степанівна, Державний вищий навчальний заклад «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»; професор кафедри літератури та методики навчання кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Кравченко Андрій Євгенович, Інститут літератури ім. Дисертацію присвячено комплексному аналізу сюжетно-образної структури та хронотопу української літературної казки 70-90-х років ХХ ст., її взаємозвязків з фольклорною казкою. У роботі висвітлюється ґенеза жанру авторської казки в умовах заблокованої культури тоталітаризму, зясовується її жанрова типологія. Модифікуючи жанрово-стильові особливості фольклорної казки, літературна казка формує новий за якістю авторський текст із різними інтертекстуальними елементами-цитатами, алюзіями тощо. В работе системно рассмотрены этапы становления авторской сказки в украинской литературе ХХ века, на теоретическом уровне изучены художественные особенности жанра в творчестве современных украинских писателей, обоснована дефиниция литературной сказки.Ґрунтовні дослідження казки як фольклорного жанру успішно розвивалися вже на початку ХІХ ст. У ХХ ст., а надто останнім часом, набуває нового наукового осмислення проблема творчих взаємозвязків фольклору та літератури. Усе частіше зявляються праці, у яких ґрунтовно досліджені як прямий, так і опосередкований вплив уснопоетичної традиції на окремі художні твори і на всю творчість того чи іншого письменника. Сабат „Казки Івана Франка: особливості поетики „Коли ще звірі говорили” (Дрогобич, 2006). Таким чином, незважаючи на численні наукові студії, присвячені проблемам казкотворчості митців-класиків, тема дисертації в українському літературознавстві ще не була предметом спеціальної праці, тому зумовлена назрілою потребою в науці дослідити специфіку жанру літературної казки в жанрово-стильовій системі української дитячої літератури, зокрема періоду 70-90-х років ХХ ст., зясувати сюжетно-образну структуру сучасної літературної казки, її хронотоп.Підрозділ 1.1 - „Казка як обєкт літературознавчого дослідження” - присвячено аналізу синхронічного й діахронічного зрізу жанру фольклорної казки. Іван Рудченко уклав казки про тварин у збірку «Народные южнорусские сказки», яка вийшла двома випусками в 1869-1870 та 1880 рр.; виступив із ініціативою перших наукових дослідів із теорії казки в Україні. Проппу належить вивчення ґенези казки, її звязку з міфом; вчений, зіставивши архітектоніку казок, обґрунтував їх ізоморфізм, класифікував казки за функціями (діями і вчинками) дійових осіб та однотипністю складових частин, акцентував на історичному та структурному вивченні чарівної (героїчної) казки. Франко запропонував наукову типологію народної творчості за жанрами, виділивши казку, легенду, новелу, фацецію (анекдот), оповідання, байки про тварин, притчі та апологи. Пушкіна була ні чим іншим, як ремінісценцією народнопоетичного твору, «Казка про рибалку та золоту рибку» - алюзією на один з творів братів Грімм, «Казка про золотого півника» - алюзією на відповідний текст В. Ірвінга.