Ознайомлення із "закулісним" етапом розвитку модернізму в українській літературі, його опозиційними проявами різних стильових тенденцій. Пошук відмінностей між напрямами і течіями, які виникали й розвивалися на спільній основі інтенсивного оновлення.
Аннотация к работе
Українська література у другій половині ХХ століттяМодернізм зовні постає в полеміці з народництвом у його тривіальному значенні (“просвітянство”, утилітарне призначення мистецтва), але він же й виступає одним із спадкоємців народницької (в широкому розумінні цього слова) літератури ХХ століття. У творах реалістів порушувалися, і теми з життя сільського духовенства, настільки дозволяли цензурні полегшення, (І.Нечуй-Левицький, А.Свидницький), акцент на необхідності вихідцям з освідчених кіл, інтелектуалам „іти в народ”польської інтелігенції та шляхти (Б.Грінченко, О.Кониський), проте і в них, українські письменники свято виконували Шевченків заповіт - полегшувати його долю, служити йому: „Возвеличу малих отих рабів німих! Такий підхід до художнього моделювання наших митців у дійсності був виправданий, адже мистецтво такого собі бездержавного народу мало виконувати функції держави - розвивати звичаї, традиції, рятувати культуру, її мову. В 1901 р. готуючи альманах “З-над хмар і долин” (видання 1903 р.), у “Літературно-науковому віснику” М.Вороний опублікував відкритий лист де закликав українських письменників писати твори, в яких були б, де хоч клаптик яснів би … блакитного неба”,де було б “хоч трошки філософії,, “усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі”. Свого часу молоді автори , наголошували, що “тенденційний реалізм” спричинив кризу в літературі І.Нечуя-Левицького, П.Мирного, І.Карпенка-Карого та ін.., це стверджували передусім ті, що складали ядро групи “Молода муза”,., у яких “кожну описану подію можна було сконтролювати метром і кожну їхню тенденцію - звичайним розумуванням”.