Поняття культурно-історичної традиції, характеристика її основних складових. Описання головних форм передання інформації: практична імітація та фольклор. Сутність міфологічного та реального змісту культурно-історичної традиції, їх основні відмінності.
Аннотация к работе
Українська культурно-історична традиція і піднесення національної самосвідомості молодіХоча традиція уособлює буденно-практичний рівень історичної свідомості, який, як правило, зводиться до емоцій, уявлень, субєктивної оцінки того, що було, для неї залишається місце і в науці - знані доведеному, обґрунтованому, вивіреному. Вона розглядається в трьох основних аспектах: традиція як порядок, традиція як процес, традиція як повнота системи існування тієї чи іншої спільноти. Окрім того, що традиція є формою соціокультурного наслідування, яке організоване таким чином, щоб забезпечити адекватне відтворення змісту, що в ній вкладений; традицією називають і сам процес організованого таким чином наслідування. Традиція як повнота системи існування тієї чи іншої спільноти або “повна традиція” включає до себе окрім власне традиції (як її внутрішнього принципу, тобто впорядженого наслідування): розроблену систему моделей наслідування, яка забезпечує збереження кожної моделі, що входить до неї; світогляд, тобто систему уявлень, які підтримують традицію інтелектуально, у тому числі ідеологічно; інститути і організації, які забезпечують послідовний і правильний процес наслідування, такі як: систему виховання, систему освіти, систему рекрутування та ініціації спадкоємців традиції [1]. Маркаряна, який вважає, що динаміка культурних традицій зявляється як механізм відтворення та змін самої культури, її слід розглядати в світлі загальних еволюційних властивостей життя, серед яких фундаментальною є здатність живих систем до акумуляції та передання життєвого досвіду від покоління до покоління, здатність до оптимізації та використання цього досвіду для адаптації до середовища з метою самозбереження, що створює можливості для їх подальшої еволюції [24, 34].