Еволюційний розгляд поглядів на культуру. Первісне суспільство як найдавніший і найтриваліший етап історії людства. Найдавніші пам"ятки старослов"янської писемності. Розвиток української культури у XIV – першій половині ХVII ст. Пересопницьке Євангеліє.
Аннотация к работе
Самостійна робота студентів (СРС)Починаючи з XVII століття, термін “культура” використовується ще ширше: не лише для визначення окремих напрямів, способів, результатів діяльності людини, а й для визначення того, що створене людиною та існує поряд з природою. Діалектика взаємодії культури і суспільства виражається у таких аспектах: - по-перше, культура відображає стан морального здоровя суспільства, рівень економічних і політичних свобод, характеризує його духовний потенціал; - по-друге, культура функціонує за своїми специфічними законами, сягаючи корінням у традиції попередніх поколінь, синтезуючи позитивний досвід минулого з сучасним і тенденціями майбутнього; - по-третє, певний тип суспільних відносин, економічний уклад, політичний режим, соціально-класова структура, етнічні і національні стосунки впливають на зміст і форми культурного процесу, з одного боку, а з іншого - культура вносить відповідні корективи у духовне життя суспільства, служить передумовою радикалізації і стабілізації всіх сторін суспільного буття і тим самим забезпечує відповідну рівновагу при переході його з одного історично-культурного стану в інший. Відповідно до цього визначення, культура може розглядатися як складається з вірувань, звичаїв законів, форм пізнання й мистецтва й т.п., які властиві індивідові як член того або іншого суспільства і які можуть бути вивчені за допомогою наукового аналізу. Засади символічного трактування культури передбачив Григорій Сковорода (1722-1794), який висунув теорію, згідно з якою культура - це три світи: перший - світ природи (“макрокосмос”), другий світ - це людська спільнота і світ окремої людини, третій світ - це Біблія, або “світ символів”. Суттєвими надбаннями української культурницької думки цього періоду вважаємо такі: 1) стверджуючись в умовах жорстких антинаціональних утисків, вона мала демократичну, глибоко гуманістичну спрямованість, віру в історичне майбутнє українського народу; 2) було сформульовано основні засади народознавства як науки про історію української культури; 3) українські вчені гостро критикували як елітарні концепції культури, які проголошували необхідність демократизації суспільного життя та аристократизацію духовних цінностей, так і марксистську теорію класової боротьби в розвитку культури, яка пізніше знайшла найповніше втілення в ідеології пролеткульту й сталінізму, коли абсолютизувалася роль народних мас у культурі.