Українська культура у другій половині ХVII–XVIII століття - Лекция

ЛЕКЦІЯ УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVII - XVIII СТОЛІТТЯХ План 1. Соціально-культурна ситуація на українських землях в епоху бароко. Іван Мазепа у творенні культури 2. Освіта. Києво-Могилянська академія - культурно-освітній центр 3. Антропологічна спрямованість Григорія Сковороди 4. Козацькі літописи - перехід до власне історичної науки 5. Іван Мазепа у творенні культури Друга половина XVII -XVIII ст. були насичені політичними подіями. У 1648 р. у політичному житті України зявилася людина, якій судилося відіграти епохальну рол ь в історії України. Щоб усунути небезпеку, яка загрожувала з Польщі, Хмельницький іде на переговори з російським царем і у 1654 р. укладає з ним Переяславський договір, за яким Україна зберігала всю свою внутрішню автономію і всі права самостійної держави зі своєю армією, адміністрацією і зовнішніми дипломатичними звязками. Під час Руїни (1657-1687) культур-но-національна еліта пережила певне розчарування у козацтві як надійній підпорі національного поступу, хоча продовжувала спиратися на козацтво з метою протистояння авторитарній стратегії Москви. У цілому ж ставлення до козацтва змінювалося на гірше під враженням від підбурюваного ззовні розбрату між козацькими ватажками, нездатності гетьманів проводити самостійну політику, постійного переписування Переяславських статей, підтримки деякими гетьманами ініційованих московськими урядовцями антиукраїнських заходів. Серед таких поступок московському абсолютизму особливо болюче сприймалися закликання до українських міст московських воєвод гетьманом І. Брюховецьким (1665), а також відверте сприяння гетьмана І. Самойловича суперечному нормам церковного права і цілком ворожому інтересам українського духівництва підпорядкуванню Київської митрополії Московській патріархії (1686). (Інформацію взято із статті Д.Наливайка Мазепа в європейській літературі 18-19 ст.: історія та міф. Повідомлення про Мазепу та його дії зявляються на Заході вже на самому початку XVIII ст. у звязку з Північною війною, в якій брало участь очолюване ним українське козацьке військо. Найвідоміша з них подається в мемуарах Я. Пассека, польського літератора кінця XVII ст. Після цього Вольтер вмістив історію в книжці, внісши доповнення, яке виявилося надзвичайно істотним, - про дикого коня, який примчав Мазепу на береги Дніпра. Після 1709 р. попри те, що більшість українців не підтримали переходу І.Мазепи на бік Карла XII і зробили величезний внесок у перемогу над шведами, настав період повільного, але невпинного і цілеспрямованого пригнічення розвитку національної культури на підпорядкованих Московському царству (з 1721 р. - Російській імперії) українських землях. Якщо на Лівобережжі культурний рух лише дещо віддалився від тогочасного європейського контексту, то Правобережна і Західна Україна у підсумку майже повністю втратила імпульс національно-культурного будівництва, отриманий від попередньої доби. Цілком зрозуміло, що справді легендарна боротьба повсталих народних мас опиняється в центрі уваги багатьох відомих і невідомих прозаїків, поетів, драматургів, художників, музикантів, істориків. Зразком такої практики є висловлення Кирила Транквіліона-Ставровецького: Чудесне злучення - дух і плоть, смерть і життя відображає синтетизм, взаємовиключних, тісно поєднуваних мотивів. Попри те, що гетьмани від часів Б. Хмельницького робили столицями різні полкові центри українських земель, основним центром культурного життя всієї України у цей період усе ж залишається Київ. Студенти Київської академії здебільшого йшли до війська, пожежі та військова руїна нищили шкільні будинки та надані маєтності. Навколо ректорів Варлаама Ясинського та Йоасафа Кроковського формується новий культурний осередок: Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Іларіон Мигура, Іларіон Ярошевицький, Лаврентій Горка, Гавриїл Бужинський, Гедеон Вишневський, Иоасаф Горленко (св. Часто свята супроводжувалися випуском спеціальних друкованих листків - так званих тез на честь ректорів, професорів і меценатів академії. Звичай пити каву прийшов у Московію ще до Петра І разом з численними українськими переселенцями. Наука в Академії ставала чим далі все більш відірваною від повсякденного і тогочасного наукового життя, мала до певної міри схоластичний характер. Сковорода називав Лівобережну Україну своєю матірю, а Слобідську Україну - своєю рідною тіткою, бо тут він довго жив і любив цей край. Його творчість багато в чому зумовлена попередніми надбаннями у цій галузі й водночас визначила подальші шляхи розвитку української філософії (П. Юркевич, В. Винниченко, Д. Чижевський та ін.).