Проведення активної конфесійної політики царською адміністрацією з моменту приєднання Східної Галичини. Спроби переведення віруючих греко-католицької церкви (УГКЦ) в лоно російської православної церкви (РПЦ) та розв"язання проблеми їх духовного єднання.
Аннотация к работе
Українська греко-католицька церква у Східній Галичині в умовах російської окупації (1914-1915 рр.)З моменту вступу російських військ на територію Австро-Угорщини розрахунок на приєднання Східної Галичини до Російської імперії вимагав проведення в цьому регіоні політики, спрямованої на укріплення не тільки стратегічних, але й державних позицій Росії. 12 вересня 1914 року у записці "Про православну церкву в Галичині" Євлогій виклав погоджену з Святим Синодом програму церковно-релігійного устрою Східної Галичини. Вона передбачала негайно відкривати народні школи в тих селах, які прилучилися до православя, місіонерам схиляти народ до віри їхніх прадідів, забрати під православні храми Успенську, Преображенську церкви і собор св. Вона передбачала наступне: у всі галицькі приходи, охоплені ще до війни православним рухом і зайняті тепер російськими військами, відправити ознайомлених з українською мовою православних священиків і ієромонахів для задоволення ними релігійних потреб місцевого населення; в тих селах, де більшість жителів прилучилася до православя, греко-католицькі храми передати в їхнє користування; негайно заборонити в Східній Галичині діяльність Базиліанського ордена; усунути від діяльності греко-католицьких єпископів, які прагнуть до латинізації східного обряду; присікати будь-яку агітацію проти православя; виганяти уніатських священиків із сіл, які повністю перейшли в православя. Внаслідок того, що перед вступом російських військ на територію Східної Галичини частина греко-католицького кліру виїхала на захід, а кілька десятків священиків були увязнені російськими властями, православні служителі культу дістали змогу зайняти близько 200 вакантних приходів [10,16].