Аналіз розвитку духовної музичної культури в період Реформації та контрреформації. Дослідження вчення про сутність духовної музичної культури у філософській спадщині професорів Київської духовної академії. Огляд розвитку церковної музичної культури.
Аннотация к работе
Спеціальність 09.00.12 - українознавство (філософські науки) Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана на кафедрі української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент Кривда Наталія Юріївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри української філософії та культури. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Горбаченко Тетяна Григорівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка провідний науковий співробітник; Захист відбудеться 31 березня, 2011 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Зважаючи на цей факт, у сучасних українознавчих дослідженнях бракує історико-філософського підходу, який би чітко виокремлював причини, умови та наслідки історико-культурної концепції розвитку духовної музичної культури України. • проаналізувати розвиток духовної музичної культури в період Реформації та контрреформації; • дослідити вчення про сутність духовної музичної культури у філософській спадщині професорів Київської духовної академії; Характер феномену духовної музичної культури виокремлює в історії науки декілька рівнів дослідження - філософський, культурологічний, історико-мистецький, мистецтвознавчий. Важливе місце в процесі дослідження займають праці Отців Церкви (Августина Аврелія, Василя Великого, Григорія Ниського, Діонісія Ареопагіта, Іоанна Дамаскіна, Іоанна Златоустого, Ієроніма Євсевія, Іринея Ліонського, Климента Олександрійського, Максима Сповідника, Орігена, Татіана, Тертуліана, Філона Олександрійського, Юстиніана, та ін.), в яких аналізується сутність духовної музичної культури та її соціокультурне значення, а також праці професорів Київської духовної академії, що присвячені проблемам духовно-церковної музичної культутри (В.У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан наукової розробки проблеми, зясовується звязок дослідження з науковими програмами, формулюються мета, завдання, обєкт і предмет роботи, розкриваються методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію результатів. У першому розділі «Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження» аналізується ступінь розробленості проблеми, визначаються теоретико-методологічні основи дослідження. Джерельна база дослідження визначається усвідомленням того, що духовна музична культура є багаторівневою ціннісною системою, яка повинна розглядатися з точки зору відтворення логіки, історії та теорії її розвитку. З метою систематизації історико-філософських, філософсько-релігійних, філософсько-культурологічних дослідницьких дискурсів щодо феномену духовної музичної культури пропонується історико-культурний аналіз її розвитку в Україні. Складність самого феномену призвела до багатошаровості літератури, що вивчає музичну культуру з різних сторін, тому автор звертається до синтетичної єдності методів та джерел.У добу Античності та Середньовіччя музика була одним з найважливіших дидактичних інструментів, вважалося саме музика відповідала за формування людської душі. Ставлення до впливу музики та співу на душевний стан людини у давній Греції відзначалось особливою серйозністю, наприклад, Платон стверджує, що головна пожива для тих, кого виховують, знаходиться у музиці. У «Політиці» Платон зазначає, що музика не дає знання, проте завдяки гармонії робить людину налаштованою на благо, привчає до тактовності через ритм, формує мову через набуття музичних властивостей. Слідуючи прагненню до ідеального образу християнина (віруючого стриманого, чесного, емоційно врівноваженого, поміркованого тощо), Отці Церкви змушені були відкидати естетичне задоволення, яке приносила музика, оскільки ранньохристиянська доктрина відзначалась аскетичністю, що вимагало від музики регульованого використання, монодійності та простоти. Посилення емоційного впливу на віруючих за допомогою калофонії, акцентів у каденціях, різкою зміною звукових нюансів у музичному тексті характеризує твори цього періоду, наприклад, у 1555 р. була створена «Меса папи Марчело» Дж. да Палестриною (1525 - 1594), яка виразно демонструвала як сакральне Слово може бути втілено у музику.