Розвиток української драматургії другої половини XIX ст. Політика жорстокого переслідування всього українського у XIX ст. Визначні постаті українського театру другої половини XIX ст.: М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Заньковецька, М. Садовський.
Аннотация к работе
У другій половині XIX століття драматургія досягає свого найвищого піднесення, стає одним з провідних родів літературної творчості. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному житті України, а й здобув широку популярність далеко за її межами. Однією з найважливіших умов, що забезпечили піднесення справді народного, високоідейного, реалістичного сценічного мистецтва, було братерське єднання передових діячів російської і української театральних культур. український драматургія театр Постійні переслідування українства не сприяли розвитку драматургії, адже, крім аматорських театральних труп, упродовж багатьох десятиріч Україна не мала професійного національного театру. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному житті України, а й здобув широку популярність далеко за її межами.Народився 2 грудня (14 грудня за новим стилем) 1840 року в селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер - Черкаська область). Батько, Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопцеві було вісім років. 1852 року померла і мати - Анастасія Захарівна. Залишившись сиротою, Михайло виховувався у родині свого дядька - Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком - вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів».Старицький записував народні пісні, які потім видавав в обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).Біографія: Справжнє імя - Іван Карпович Тобілевич (псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі імя батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого - героя пєси Т.Шевченка «Назар Стодоля»).Народився в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку.Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше - канцеляристом міської управи. 1865 - переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також пєси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна». 1886-1887 - опублікував пєси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля». 1887 - отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті).Народилася у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової. До кінця свого життя не поривала звязків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902-1924 рр. та з перервами, повертаючись після гастролей, - до 1932 р. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся до нашого часу. - у міському театрі Єлизаветграда (нині Кіровоград) під орудою М.Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах М.Кропивницького, М.Старицького, М.Садовського, П.Саксаганського, І.Карпенка-Карого.Народився у селі Костувате на Херсонщині, вчився в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках. Однак Микола Тобілевич не спокусився військовою карєрою, а вернувшись на Єлисаветградщину зайнявся сімейним захопленням - театром. У 1905 р. на запрошення з Галичини Садовський очолював театр «Руської Бесіди» у Львові, чим (разом з М. У роки української державності Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів - в червні 1919 його призначено головноуповноваженим з питань організації народних театрів для фронту і тилу на території УНР; 1920 року в Галичині, з 1921 - очолював театр «Просвіти» в Ужгороді. Після повернення до УРСР (1926 р.) Садовський у тодішній політичній ситуації вже не мав права на власний театр і виступав у своєму репертуарі в різних театрах, знімався у головній ролі у фільмі «Вітер з порогів» (1929 р.); залишив спогади «Мої театральні згадки», опубліковані посмертно (1956 р.).
План
План
Вступ
1. Розвиток української драматургії другої половини XIX ст.