Криза української державності у 1657—1663 рр. Українсько-московська війна. Гетьманування Ю. Хмельницького. Поділ України на Лівобережну та Правобережну. Боротьба гетьмана П. Дорошенка за незалежність і територіальну цілісність Української держави.
Аннотация к работе
Реферат на тему УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА В ПЕРІОД РУЇНИ (1657-1676 рр.) ПЛАН 1. Боротьба гетьмана Петра Дорошенка за незалежність і територіальну цілісність Української держави. Завершальний етап Національно-визвольної революції (серпень 1657 - вересень 1676) визначався двома основними тенденціями: з одного боку, різким загостренням соціально-політичної боротьби, посиленням втручання сусідніх держав у внутрішні справи України, що призвело до її розчленування на Правобережжя і Лівобережжя, а з другого - спробами відновити територіальну цілісність та державну незалежність українських земель. На жаль, наступники Б.Хмельницького не лише не зуміли довершити започатковану ним справу державотворення, а й своїми безрозсудними вчинками, особливо протягом 1657-1665 рр., занапастили її, призвівши до т. зв. Іван Виговський Прагнучи забезпечити спадковість верховної влади і тим вберегти державу від непотрібних потрясінь міжусобної боротьби, Б.Хмельницький ще за життя добився обрання новим гетьманом свого 16-річного сина Юрія. Було укладено союз зі Швецією, підготовлений ще за Б.Хмельницького, який передбачав утворення військово-політичного союзу й визнання її урядом незалежності України; відновлено стосунки із Кримом, розірвані, коли Україна погодилася на протекторат Москви; розпочато переговори з Польщею та Туреччиною. Розрив відносин з Московією Московський уряд з самого початку зволікав із визнанням гетьманства І.Виговського, вимагаючи від нього чимало поступок і найперше - введення до багатьох міст України царських залог на чолі з воєводами. Уже після Переяславської ради зясувалося, що Москва аж ніяк не збирається дотримуватися досягнутої угоди і схильна розглядати Україну як невідємну частину своєї держави, на яку мають поширюватися всі її закони. 16 вересня 1658 р. між Україною і Річчю Посполитою було укладено Гадяцький договір, який передбачав: 1) Україна у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств під назвою Князівства Руського обєднувалася з королівством Польським і Великим князівством Литовським персональною унією, тобто особою спільного короля; 2) найвища законодавча влада належала Національним зборам депутатів від усіх земель Князівства Руського; 3) на чолі виконавчої влади мав стояти гетьман, який обирався пожиттєво і затверджувався королем; 4) князівство Руське повинно було мати свій суд, скарбницю, грошову одиницю, 40-тисячне військо, українське діловодство; 5) перебування польських та литовських частин на українській території заборонялося, а при нагальній потребі вони підпорядковувалися українському гетьманові; 6) загальна свобода віри, слова, друку тощо. Цар Олексій Михайлович видав грамот; до всього українського народу, в якій оголосив гетьмана Виговського зрадником. По-четверте, активізувала свою діяльність опозиція, основу якої складала старшина лівобережних полків, котра боялася, що у випадку війни з Москвою бойові дії проходитимуть на Лівобережжі. Водночас різко погіршується становище гетьмана й на Правобережній Україні, де опозиційні сили зосереджувалися навколо Ю. Хмельницького.