Місце афористичних висловів у структурі макротексту. Функціональна парадигма категорії афористичності, дослідження загального емоційно-смислового поля афористики й експресивних засобів емотивності. Аналіз комунікативного аспекту української афористики.
Аннотация к работе
Харківський національний університет імені В.Н. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана в Криворізькому державному педагогічному університеті Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Колоїз Жанна Василівна, Харківський національний університет імені В.Н. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Сологуб Надія Миколаївна, Інститут української мови НАН України, провідний науковий співробітник кандидат філологічних наук, доцент Варич Наталія Іванівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Захист відбудеться “14” грудня 2005 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.20 Харківського національного університету імені В.Н. Із дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (61077, м.Сучасні дослідження в царині структурної семантики визначають специфічні підходи до афористики мови й одночасно такі напрями, що дозволяють вивчати різні механізми породження й декодування афоризмів, питання їх семіотичної, власне семантичної й прагматичної природи. Погляди представників широкого розуміння обєкта фразеології (В.Архангельський, В.Виноградов, О.Кунін, Ю.Прадід, О.Райхштейн, Л.Скрипник, В.Ужченко, І.Чернишова та ін.) сходяться на тому, що афористичні вислови (АВ) кваліфікуються як стійкі фрази замкненого типу або фразеологічні одиниці (ФО) предикативного характеру. Статус АВ кваліфікується з позиції суміжних із фразеологією галузей лінгвістики - як складових лінгвокраїнознавства (Д.Мальцева, В.Мокієнко, Ю.Прохоров, В.Феліцина), афористичної фразеології (С.Гаврін). Розробка питань семантико-граматичної організації паремійних конструкцій, трансформації образів-символів і концептуалізації світу, необхідних для розуміння лінгвальної природи афоризмів, належать В.Жайворонку, О.Наконечній, М.Пазяку, А.Смерчко, М.Філону та ін. Виведення афористичної проблематики за межі фразеологічної парадигми детермінує цілий комплекс лінгвістичних проблем, які потребують розвязання: дослідження логіко-семіотичної природи АВ, визначення лінгвістичного статусу АВ з позиції структурної семантики й функціоналізму, аналіз структурної, семантичної та функціональної типології афоризмів тощо.У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, теоретико-методологічні засади дослідження, вказано на звязок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету й завдання дисертації, зясовано обєкт і предмет дослідження, його джерельну базу, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію й публікацію результатів дослідження. У першому розділі „Теоретичні засади досліджень афоризмів” аналізуються теоретичні проблеми афористики мови як складової пареміології. „Основні підходи до визначення лінгвістичного статусу афоризмів” йдеться про кореляцію мовної природи афоризму з філософською, культурологічною й літературознавчою складовими, зясування афористичних питань у традиційному мовознавстві та розбудову їх у сучасній лінгвістиці. У підрозділі 1.2 „Лінгвістична ідентифікація афоризму як одиниці пареміології” розглядається АВ у ракурсі рівневого статусу пареміології, зясовуються його знакова специфіка й основні підходи до визначення релевантних ознак афоризму, розкривається семантична організація й сутність АВ із позиції функціональної лінгвістики. Афоризми разом з іншими одиницями пареміології включені в систему синтагматико-парадигматичних відношень, обєднані родовим терміном „паремія”, під яким розуміємо мовну одиницю, що має властивості клішованості, афористичності й сентенційності (М.Черкаський).Репрезентуючи повчальні й пізнавальні судження, афоризми розкривають інтелектуальний та емоційний модуси, причому смислова домінанта в них може припадати або на сферу власне раціо: Вік золотий вибороти треба (О.Гончар), або на власне емоційну сферу: Довкола мене - цвинтар душ на білім цвинтарі народу (В.Стус). Афоризми адекватно відтворюють стрижень духовності нашого сучасника крізь синтез абсолютів із постмодерністською орієнтацією на інформованість, споживацьку естетику: Світ тільки й цінує діловитість і професіоналізм та ще лакейство і зверхність (В.Шкляр); Магнати - це мікеланджело і родени незалежної України (П.Загребельний). Вказана особливість лежить в основі розмежування АВ на структурні різновиди: 1) афоризми-еквіваленти ПР (45,5%): А мудрість - це обмеження (П.Загребельний); 2) АВ-еквіваленти СР (43,4%): Ти людина тому, що умієш померти, якщо мовити правду тобі не дають (М.Руденко); 3) афоризми-еквіваленти НФЄ (11,1%): Коли ведеш людей на боротьбу, доводиться боротися найперше не з ворогом, а з тими, кого ведеш. За моделлю Б побудовані АВ, предикат яких формально виражений допоміжним дієсловом інфінітив: У війні завжди має комусь щастити (П.Загребельний); треба (можна) інфінітив: Не треба думати мізерно (Л.