Нетотожні явища в українських обрядах. Суть зв"язку між різними типами переходу, характеристика соціально-вікового переходу. Ритуальні характеристики переходової особи, модельовані посередництвом метамовних ключів – поведінкового, звукового та одягового.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукРитуал належить до однієї з перших форм організації соціального життя, є чи не першою знаковою системою (ймовірно, давнішою навіть за мову), в якій представлено і в якій знаходять витоки інші основні моделюючі системи - танець, пантоміма, спів, етикет, музика, образотворче мистецтво, театр, література. Мета передбачає вирішення таких завдань: - розмежувати нетотожні явища в українських обрядах, що зазвичай називаються однаково - перехід, дослідити суть і характер звязку між різними типами переходу, дати характеристику соціальному-віковому переходові, який досліджуватиметься в роботі; Робота провадилася із застосуванням структурно-семантичного та семіотичного підходу для виявлення глибинних кодів обряду та їх семантики, виділення фаз обряду та встановлення міжобрядових семантичних паралелей. У такому контексті історичні модифікації й інновації в обряді, які, як свідчать новітні дослідження, торкаються переважно тільки планів вираження, є важливим додатковим джерелом для виявлення плану значень, котрий, навпаки, характеризується вражаючою стійкістю і стабільністю. Наукова новизна отриманих результатів: У дисертації вперше розглянуто українські обряди родинного циклу як обряди переходу, відстежено їх структуру й механізми дії, а також уперше запропоновано структурно-семантичне дослідження статусу переходової (лімінальної) особи, проаналізовано способи моделювання цього образу.Червяка, репрезентовані двома працями - монографією «Весілля мерців» та науковою статтею «Дослідження похоронного обряду (Похорон як весілля)», де автор упритул наблизився до основних проблемних вузлів теми (що детально розглядається в дисертації), однак репресії й ідеологічні радянські чистки 30-х років в Україні припинили на той час будь-який подальший поступ в означеному напрямку. Тут розглянуто такі звичаї, як заборона ходити після сватання на вулицю до дівчат, в основному ритуальна мета виходів (на базар за стрічками, скликати гостей тощо), семіотична «ускладненість» кожного публічного виходу (використання численних атрибутів хлібів, повісма прядива, палиці, віночки), вимога мати супровід, без якого молоді не мають права нікуди ходити, а також означення ролі супроводу як засобу регулювання рухової активності молодих, що виражається фольклорними формулами типу «Ходилисмо до городу, водилисмо молоду». Моделювання ознак нерухомості та недієздатності представлено і в поховальному та родильному обрядах, хоч логічно було б визнати за покійником і немовлям нерухомість через їхні фізичні характеристики. Розглядається також звичай перший раз дивитися на молодого (чи світ) через дивень - ритуальний хліб з діркою посередині, а також традиція «виколювання очей», так називався обряд, коли батько молодого палкою скидає з голови молодої хустку, якою вона була покрита під час переходу зі своєї оселі до чоловікової. Широко побутуючим в Україні є обрядова специфікація застільної поведінки молодих і поліжниці: молоді їдять окремо в коморі, сидять з гостями за столом, але нічого не їдять, інколи їдять однією ложкою, в окремих випадках молодих годують, поліжниця під час обрядів не сідає до столу з гостями, перебуває у своєму куті, часто страви для поліжниці незвичні (крихти зі столу, по ложці з кожної страви), запропоновану горілку поліжниця часто виливає в склянку, - усі ці ходи розглядаються як ритуальна форма порушення звичаєвих норм з метою означення елімінативних мотивів.