Поняття та сфера побутування українських народних музичних інструментів. Музичний інструментарій як сторінка історії народу, вияв його душевного багатства, свідчення високої духовної і матеріальної культури. Улюблені на Україні національні інструменти.
Аннотация к работе
Міністерство освіти і науки України Дрогобицький державний університет ім.Як мистецтво взагалі, так музика й музичні інструменти зокрема, беруть свій початок у трудовій діяльності народу. Таким чином, народ на початку свого трудового і культурного життя, використовуючи різні предмети і пристосування, взяті з навколишньої природи або зроблені руками людини, перетворив їх на музичні інструменти, які й тепер становлять три основні групи: ударні, духові та струнні. На Україні побутує багато інструментів інших народів: гітара, мандоліна, балалайка, гармонія, баян, волинка, дримба, ліра, класичний зразок скрипки, виготовлений італійськими майстрами, цимбали, флейта Пана (кувиці, або свиріль), окарина та інші. Але одні з них використовуються народом в музичному житті епізодично (гітара, мандоліна, балалайка), а інші стали українськими (цимбали, волинка, скрипка, ліра, свиріль, дримба, згодом і баян). Тут не ставиться завдання дати вичерпні відомості про музичні інструменти нашого народу, хоч і розглядаються мистецькі, історичні памятки, археологічні матеріали, літописи, народна творчість та художня література.Не було би музикантів, жили б люди в тузі, Зівяли би цариночки зелені, зелені, Висохли би до дна річки студені, студені. Бо як музика заграє з веселої ноти, То старому додасть сили, молодим охоти. У музиці й музичних інструментах українці вбачали важливу роль оберегів під час заклинань і молитов магічно-охоронного значення. Цю музику, поєднуючи з комплексом відповідних ритуальних дій, грали на гудку, скрипці, сопілці, флоярі, теленці, свистунці, дуді (волинці), трембіті, кувицях, дримбі. Широкою сферою побутування самобутнього музичного інструментарію є пастуші (вівчарські) награвання, де здебільшого використовуються інструменти, виготовлені самими музиками: сопілка, дводенцівка, флояра, зубівка, теленка, кувиці (флейта Пана), дуда (волинка), свистунець, дримба та інші.Мацієвський, І. та інші[27, 127; 31, 32] вказують на труднощі у визначенні самого поняття «музичний інструмент», оскільки знаряддя для творення музики бачать уже в самому людському тілі, у танці, оплесках долонь, різкому помаху руки в повітрі, губному чи зубному свисті тощо. Отже, музичними інструментами ми називаємо звучні знаряддя, призначенням яких є творення музики, або природні чи рукотворні речі, що, маючи інше призначення, використовуються для творення музики за усталеною в даного народу традицією. Як відомо, Україна займає одне з найпочесніших місць з-поміж небагатьох країн світу щодо різноманітності народного музичного інструментарію. Ідентифікуючи народні музичні інструменти будь-якого народу, керуються трьома факторами: часу, простору і суспільним фактором. Згідно з фактором часу до народних музичних інструментів ми відносимо ті, що протягом певного історичного періоду використовувалися даним народом, виготовлялися і вдосконалювалися його майстрами і, найголовніше, набули специфічного національного репертуару.В українському музичному інструментарії є багато інструментів, котрі своєю появою на світ зобовязані саме талантові українського народу, що втілив у цих творіннях свій багатий музичний волевияв, конструктивну доцільність, глибоке проникнення в природу матеріалу, дизайн і вірність національним традиціям. Цей термін характеризує не окремий інструмент, а інструмент як вид.Є два розділи інструментознавства: у першому вивчають народні музичні інструменти, в другому - інструменти, що входять до складу симфонічної, духової, естрадної музики, різних камерних ансамблів, і ті, що використовуються самостійно. Існує також два принципово різних методи дослідження музичних інструментів: музикознавчий і органологічний (органографічний). У Китаї та Індії здійснено перші спроби систематизації музичних інструментів. Перші ранні відомості про східнословянські, у тому числі українські, музичні інструменти збереглися в літописах, церковних книгах, працях візантійського історика Ф. Штелін у книзі, що російською мовою перекладена в 1935 р. і називається «Музыка и балет в России XVIII в.».Але не всі вони були науковими і зручними для користування, оскільки не мали єдиних і притому логічних критеріїв поділу інструментів на відповідні групи. Преторіус (кінець XVI - початок XVII століття) поділяв інструменти лише на дві групи: духові і ударні. Він поділив усі музичні інструменти на чотири групи за єдиним критерієм - залежно від джерела звука: самозвучні (в яких джерелом звука є природна пружність тіла), перетинкові (джерело звука - натягнута мембрана, перетинка), струнні (звук утворюється вібруючою струною), духові (звучить стискуване повітря). Як правило, той чи інший інструмент, що належить до ідіофонів, виготовляється з однорідного звучного матеріалу - каменю, дерева, металу тощо, хоч буває, що із звучного матеріалу виготовляють лише звучну деталь.
План
Зміст народний музичний інструментарій
Вступ
1. Українські музичні інструменти та музичне інструментознавство
1.1 Сфера побутування українських народних музичних інструментів
1.2 Поняття про музичний інструмент
1.3 Автохтонні і автентичні інструменти
1.4 Музичне інструментознавство
2. Класифікація музичних інструментів
2.1 Принципи сучасної класифікації музичних інструментів
2.2 Самозвучні музичні інструменти (ідіофони)
2.3 Перетинкові музичні інструменти (мембранофони, або мембранні)
2.4 Струнні музичні інструменти (хордофони)
2.5 Духові музичні інструменти (аерофони)
3. Ансамблі та оркестр українських народних інструментів
3.1 Народні інструментальні ансамблі
3.2 Основні принципи організації оркестру українських народних музичних інструментів