Українські народні повір’я про диких звірів як наслідок багатовікових спостережень. Схожість переказів про походження вовків та ведмедів з загально-арійським віруванням, литовськими легендами. Оповіді про кротів, сліпців, зайця, кажанів, їжаків, ласок.
Аннотация к работе
Доволі багато легенд є про вовка (звичайний - Canis lupus), оскільки вовк, поза своїм прямим значенням, відіграє ще й важливу роль у зооморфічному зображенні демона. Якось, - розповідає легенда (Луцький повіт), - чорт явився до Бога й каже: «Люди зовсім не доглядають своєї худоби, і вона робить шкоду. Бог звелів тоді чортові зліпити з глини вовка. Вовк страшенно розлютився від нестерпного болю і сказав Богові, що їстиме не лише худобу, а й людей. Чоловік узяв гарного дрючка, заховав його, а тоді спитав у вовка дозволу витертися його хвостом. Коли Господь створив прабатьків, чорт із того ж матеріалу змайстрував вовка, але оживити його ніяк не міг: хукав на нього до знемоги, а все ж таки нічого з того не виходило. Вовками відає святий Юрій, причому в Олександрівському повіті їх навіть і називають «Юрієвими собаками». Взагалі слід зауважити, що на Україні, як і у Великороси, простолюд твердо вірить, що «все на світі твориться не нашим розумом, а Божим судом».