Визначення головного завдання діяльності офіцерських шкіл підхорунжих. Ознайомлення з історією вступу емігрантів до польських військових навчальних закладів. Дослідження причин позитивного вирішення справи з наданням притулку грузинським офіцерам.
Аннотация к работе
Українські еміґранти в польських школах підхорунжих (1926-1939 роки)
Руккас А.О.Важливою частиною освітнього процесу були практичні стажування в полках, які впродовж трьох років тривали сумарно від семи до восьми місяців. їх метою було ознайомити підхорунжих із реальним життям у частинах, прищепити та розвинути командні, інструкторські та виховні вміння й навички, підготувати до безпосередньої праці на своїй першій офіцерській посаді. 4 серпня 1926 р. президент УНР в екзилі А.Лівицький, який заступив загиблого С.Петлюру, та керівник військового відомства еміґраційного уряду ґенерал В.Сальський направили маршалові Ю.Пілсудському меморандум, де, серед іншого, порушили питання про підготовку колишніх старшин Армії УНР у польських військових навчальних закладах: «Чи вважатиметься можливим, аби вже зараз теоретично та практично ознайомити наших офіцерів із різними галузями військового мистецтва шляхом улаштування їх, як [раніше] грузинських, до шкіл (піхоти, кавалерії, авіації, адміністрації, хімічної зброї, звязку, танкових, інтендантства, Генерального штабу, центру вищих військових студій), курсів перепідготовки та до військових частин? «Двуйка» швидко переправила це прохання до міністерства військових справ, додавши від себе, що «у звязку з політичною ситуацією в московській Україні та діяльністю української еміґрації поза межами СРСР прилаштування декількох українців до школи підхорунжих є бажаним [...] Колишній уряд Петлюри надіслав подання на 7 кандидатів, за яких бере повну відповідальність із погляду їхньої лояльності до Польщі». Таким чином, наприкінці 1926 р. президентові УНР в екзилі А.Лівицькому та військовому міністрові ґенералові В.Сальському з девяти запропонованих кандидатів удалося влаштувати на навчання в польську школу підхорунжих піхоти лише пятьох осіб, з яких у 1929 р. курс успішно завершили четверо: С.Панченко, А.Савченко, В.Татарський і А.Ярмак, котрі тоді стали підпоручиками, контрактними офіцерами Війська польського. Після того, як усі формальності було залагоджено й написано відповідні заяви, департамент піхоти міністерства військових справ Польщі 22 жовтня 1928 р. погодився зарахувати до школи підхорунжих пятьох українців - Б.Кардасевича, Ю.Клевчуцького, М.Креєра, Ю.Крижанівського та В.Романюка.