Розвиток державницького напряму української історіографії. Створення українських наукових установ у Австрії, Польщі та Німеччині. Значення назв “Росія” та “Україна. Аналіз концепції М. Грушевського та теорії етногенезу українського народу М. Чубатого.
Аннотация к работе
Українські історики діаспори та їх внесок в історіографічні дослідження Руси-УкраїниВидатний історик М.Грушевський, створюючи нову схему історії України, важливе місце в ній відвів історії давньоруської держави - Київської Русі, яка аналізується та досліджується не лише як країна, а в першу чергу як держава. Вивчення Руси-України як держави є дуже важливим для вчених в цілому, тому що дає змогу розкрити місце і ступінь розвитку держави, період завершеності суспільної структури східного словянства ІХ - початку ХІІ ст. в загальнокультурній еволюції українського народу. Схема Грушевського, як зазначав Л.Винар [2, c.632], на основі глибинного аналізу джерел до історії Руси-України, стала національною схемою української історіографії, де стверджувалося, що культура та політичний розвиток ранньої Русі були українськими та автохтонними. “Русь - це земля полян, - писав Грушевський, - русини - це поляни передовсім, хоч в ширшому значенні се імя обіймало в ХІ - ХІІ ст. всю Україну, а і все східне словянство, звязане київськими князями в одну державу, під іменем Русі протиставлялося теж часом іншим політичним організмам” [3, с.191]. У 1933 р. побачила світ німецькомовна праця Д.Дорошенка “Що таке історія Східної Європи?”, в якій автор приміром написав: “Відокремлення північної Руси від Руси південної, української, і розходження їхніх історичних шляхів повело за собою і певну зміну історико-географічних назв.