Особливість закономірностей виникнення, становлення і розвитку інституту захисту в кримінальному судочинстві України. Характеристика процесуальної природи участі адвоката в злочинному правосудді. Аналіз реалізації права на охорону неповнолітніми.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана на кафедрі кримінального процесу Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, МВС України. Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Колб Олександр Григорович, Волинський національний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри кримінального права і процесу. Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Лисенко Володимир Васильович, Науково-дослідний центр з проблем оподаткування Національного університету Державної податкової служби України, перший заступник начальника; Захист відбудеться 29 березня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м.Реформування правової системи України, що розпочалось у 1991 р. та продовжується у даний час, передбачає та обумовлює необхідність системного підходу до вирішення усіх питань, що регулюються нормами права, їх відповідності міжнародно-правовим актам, згоду на які дала Верховна Рада України, та диктує потребу в удосконаленні правозастосовної практики. Досить вагомими у цьому контексті є проблеми, повязані з реалізацією конституційного принципу права особи та захист від обвинувачення та з особливостями захисту за окремими категоріями кримінальних справ (щодо неповнолітніх; осіб, які мають фізичні або психічні вади та при провадженні справ про застосування примусових заходів медичного характеру; осіб, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство). Як показує практика, щорічно в Україні визнаються неосудними та виправдуються судами від 1000 до 1200 осіб відповідно (до 0,1% від усіх, які притягуються до кримінальної відповідальності). У звязку з цим зростає роль і місце захисника у кримінальному процесі, враховуючи зміни, що відбулись у правовому просторі України у звязку з гуманізацією кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики України з часу прийняття КК 2001 р. та внесення суттєвих змін у чинний КПК. У таких умовах особливої актуальності набуває теоретична розробка питань, повязаних з дієвою охороною прав та інтересів учасників кримінального процесу та з реалізацією функцій захисту від обвинувачення на стадії досудового слідства.Розділ 1 “Загальні положення інституту захисту у кримінальному судочинстві” складається з двох підрозділів, присвячених становленню та розвиткові інституту захисту та юридичному змістові принципу права особи на захист від обвинувачення. Це дало можливість автору виділити наступні періоди розвитку правових механізмів захисту прав особи від обвинувачення: а) першим кроком у формуванні даного інституту права та підставою для організації професійних захисників було судове представництво, що склалось у часи Київської Русі, у тому числі активна допомога у цьому процесі родичів “сутяжников” і їх “суседей”, “миру” тощо; б) обмеження для іноземців виступати в якості адвокатів, що були введені Литовським статутом 1529 р., та які стали визначальними у правовій регламентації діяльності осіб, що захищали інтереси сторін у кримінальному судочинстві; в) закріплення вперше у нормах права поняття “адвокат” (“Права, за якими судиться малоросійський народ” (XVIII ст.), що створило умови для створення адвокатури; г) детальна та чітка регламентація стадій кримінального процесу в загальних судах, що стало результатом принципових змін, затверджене у Статуті кримінального судочинства (1864 р.), та запровадження адвокатури як самостійного правового інституту; ґ) період здійснення спроб створення національної адвокатури (1917-1921 рр.); д) радянська епоха функціонування інституту адвокатури (1922-1990 рр.), характерною ознакою якої було одержавлення адвокатури та обмеження їх професійних прав; е) сучасний період розвитку української адвокатури (1991 р. по сьогодні), який характеризується подальшим вдосконаленням та приведенням його до міжнародних стандартів і правових актів, ратифікованих Верховною Радою України. Незважаючи на те, що право на захист від обвинувачення є конституційним принципом кримінального судочинства, а також закріплене у міжнародно-правових актах і в КПК України, автор дослідження переконаний, що його не можна ототожнювати з правом на правову допомогу, яке у кримінальному судочинстві є вужчим поняттям, ніж право на захист, що логічно витікає з юридичного змісту однойменного принципу.