Ознайомлення із дитячими та юнацькими роками життя О. Довженка, шляхом розвитку його літературних та режисерських здібностей. Твори "Звенигора", "Арсенал" та "Земля" - як свідчення таланту кінодраматурга. Літературна та мистецька спадщина Довженка.
Аннотация к работе
Олександр Петрович Довженко (*29 серпня (10 вересня) 1894, хутір Вюнище, тепер у межах смт Сосниця Чернігівської області - 25 листопада 1956, Передєлкіно, Московська область) - український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, казкова сіножать на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання 1911 - вступив до Глухівського учительського інституту (зараз Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка), але не тому, що хотів стати вчителем, а тому, що мав право скласти туди іспити, та й стипендія там була 120 карбованців на рік. З нас готували учителів -обрусителів краю 1914 - закінчив інститут та по закінченні його було спрямовано вчителювати до Житомирської вищої початкової школи, де, за браком вчителів, він викладає природознавство, ґімнастику, географію, фізику, історію, малювання. Повалення самодержавства він зустрів з радістю собаки, що зірвався з цепу, з вірою, що тепер вже все цілком ясно, що земля у селян, фабрики у робітників, школи в учителів, лікарні у лікарів, Україна в українців, Росія в росіян. Але потім, переглянувши свої юнацькі гарячі пориви, Довженко назве їх засліпленням людей, що вийшли з погреба - адже на той час він не мав нормальної, здорової політичної освіти, найменшої уяви про боротьбу класів та партій, про марксизм. Згодом він напише: Український сепаратистський буржуазний рух здавався мені тоді найреволюційнішим рухом, найлівішим, отже, найкращим: що правіше - то гірше, що лівіше - то краще. Своїм порятунком зобов’язаний письменнику Василеві Еллану-Блакитному. Довженкознавець Сергій Тримбач вважає: Довженко, як і чимала кількість українських інтелектуалів 20-років, вірив, що можна поєднати силу і міць більшовицької ідеї і українську натуру. Фавст Лопатинський, який здійснював постановку, непередбачувано відходить від зйомок і на пропозицію Павла Нечеси, у 1926 році Довженко від’їжджає до Одеси закінчувати фільм, де влаштовується режисером на кінофабриці.