Цивільна правосуб’єктність фізичних осіб. Особливості здійснення та захисту права на ім’я. Право фізичної особи на вибір місця проживання та свободу пересування. Загальні правила визначення місця проживання дітей. Елементи правового статусу фізичних осіб.
Аннотация к работе
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне правоРобота виконана в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент КАЛІТЕНКО Оксана Михайлівна Одеська національна юридична академія, доцент кафедри цивільного права Захист відбудеться 17 жовтня 2008 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.03 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: м.Саме людина, фізична особа була і залишається сьогодні центральною ланкою права, що зумовлено двома основними причинами: по-перше, людина є творцем права, оскільки саме вона створює обєктивне право і залучає його для регулювання відносин у суспільстві; по-друге, людина є найпоширенішим учасником існуючих правових звязків, саме завдяки їй правові норми трансформуються в конкретні права та обовязки субєктів правовідносин. У сучасних правових літературних джерелах лише частково говориться про засоби індивідуалізації фізичних осіб, але майже нічого не говориться про саму індивідуалізацію: про її необхідність, сутність, види, значення для цивільного обороту. У той же час сучасні науковці, які досліджують особисті немайнові права, зараховують до їх числа групу прав, спрямованих на закріплення і розвиток індивідуальності фізичної особи: право на імя, на індивідуальний вигляд і голос, на честь, гідність і ділову репутацію. Оскільки і засоби індивідуалізації фізичних осіб, і особисті немайнові права, спрямовані на закріплення і розвиток індивідуальності людини, мають один обєкт - індивідуалізацію фізичної особи, то виникає обґрунтована необхідність розглянути ці питання комплексно. Порівняльно-правовий (компаративістський) метод застосовувався при дослідженні цивільно-правових норм вітчизняного та зарубіжного законодавства, наукової літератури, сприяв виявленню аналогічних правових конструкцій індивідуалізації фізичних осіб у праві іноземних держав та вивченню їх правового регулювання.Зазначається, що для позначення такого найтрадиційнішого субєкта права, як людина, цивілістична наука та законодавство протягом своєї історії використовує різноманітні поняття: «громадянин», «фізична особа», «особистість», «людина» тощо. Аналіз норм законодавства у світлі проблеми співвідношення означених термінологічних понять дає змогу зробити висновок про традиційність, історичну та теоретичну обґрунтованість використання в цивільному праві поняття «фізична особа», яке є більш широким, ніж поняття «громадянин», та повинно ототожнюватися з поняттям «людина». В аспекті співвідношення означених понять зазначається, що з точки зору правової термінології кожна фізична особа в праві є людиною, тобто ніякі інші істоти - результати природного розвитку - не можуть визнаватися фізичними особами з точки зору права. Кожна фізична особа може мати тільки ті права та обовязки, які зумовлюються наявністю (а іноді відсутністю) у неї певних індивідуальних особливостей, в залежності від яких знаходиться володіння тим чи іншим правом або обовязком. Другий розділ «Імя, як засіб індивідуалізації фізичних осіб» складається з трьох підрозділів і містить дослідження різних аспектів застосування імені та реалізації права фізичної особи на імя з метою відокремлення, тобто індивідуалізації конкретної людини.З метою відокремлення однієї фізичної особи від іншої слід використовувати індивідуалізуючі засоби. Враховуючи сучасний рівень розвитку суспільних відносин та чинного законодавства, некоректним слід вважати положення щодо рівності правоздатності та дієздатності для всіх фізичних осіб. У кожному конкретному випадку кожна конкретна людина має власні право-та дієздатність, що зумовлюються її особистими, індивідуальними ознаками (віком, станом здоровя, сімейним станом, рівнем освіти та професійної підготовки тощо). Існуючі засоби індивідуалізації фізичних осіб слід поділяти на загальні, соціальні та правові. Місце проживання фізичної особи слід розглядати у двох аспектах: і як приватноправовий засіб індивідуалізації, і як публічно-правовий засіб індивідуалізації.