Політика радянської влади зі знищення церков, особливості закриття церков на Рівненщині, їх руйнування у 1950-1960-х рр. Руйнування комуністами святих місць, ікон, придорожніх хрестів. Поширення опору населення закриттю ти нищенню церков на Рівненщині.
Аннотация к работе
Із кінця 1950-х рр. становище православної церкви значно ускладнилося, тому що влада почала вести наступ на релігію, православні святині. Особливо активним наступ на релігію відбувався протягом 1958 - 1965-х рр. Рівненська область особливо постраждала через політику радянської влади. На території області заходилося багато церковних приміщень, які були закриті; серед населення області було чимало віруючих; у Рівненщині доволі сильними були народні традиції.Релігія і церква в Україні завжди виконували важливу соціальну функцію, зміцнюючи морально-етичні норми спільноти, слугуючи своєрідним арбітром і гарантом рівноваги та стабільності. Післявоєнні роки на Рівненщині були ознаменовані багатьма знаковими подіями як в господарстві, так і в царині духовного життя. Одним із напрямків боротьби із православною церквою на Рівненщині було нищення «святих місць». Перше, завдяки вжитим заходам було ліквідовано ще до травня 1960 р. Джерело було засипане і накрите бетонними плитами Знищення другого джерела Святого Миколая, яке шанували жителі не лише найближчих Здолбунівського та Острозького районів, а й всієї області було справою непростою. Іншим напрямком боротьби радянської влади проти церкви було закриття церков та зняття з реєстрації релігійних громад.Населення краю чинило опір нищенню та паплюженню церковних приміщень. Теремне Острозького району люди без відома влади стали проводити богослужіння в храмі села. Було врятовано від знищення ікони, що знаходилися в цій церкві. Жителі села Залавя Млинівського району звернулися із проханням до Голови Ради міністрів УРСР призначити їм священика, так як церква після того, як лишилася священика, була закрита. У відповідь жителі села отримали відповідь забрати усе церковне майно, а ключі принести у сільську раду [7, с.У ході проведеного дослідження було встановлено, що протягом кінця 1950-х - середини 1960-х рр. на Рівненщині було закрито 124 церковні приміщення. Багато з них було зруйновано. Ті ж, які залишилися, використовувались переважно як господарські приміщення: зерносховища, птахофабрики, склади мінеральних добрив, навіть як очисні споруди. Рідко коли колишнє приміщення церкви ставало клубом, початковою школою, спортивною школою. Проте представники комуністичної влади перед тим, як закрити церковні приміщення, руйнували їх, нищили ікони, хрести.
План
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Нищення церков та памяток православя на Рівненщині у кінці 1950-х - у середині 1960-х рр.
Розділ 2. Опір населення закриттю церков на Рівненщині у кінці 1950-х - у середині 1960-х рр.
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вывод
У ході проведеного дослідження було встановлено, що протягом кінця 1950-х - середини 1960-х рр. на Рівненщині було закрито 124 церковні приміщення. Багато з них було зруйновано. Ті ж, які залишилися, використовувались переважно як господарські приміщення: зерносховища, птахофабрики, склади мінеральних добрив, навіть як очисні споруди. Рідко коли колишнє приміщення церкви ставало клубом, початковою школою, спортивною школою. «Неосвоєні» церковні приміщення так і стояли пустками.
Проте представники комуністичної влади перед тим, як закрити церковні приміщення, руйнували їх, нищили ікони, хрести. Нерідко траплялося, що розписи на стінах замальовувалися вапном.
Найбільша наруга комуністів над почуттями віруючих - це обмеження їхнього права відвідувати богослужіння, нищення святих джерел. Останні засипалися піском, заливалися цементом. У джерело могли бути навіть направлені труби, якими стікали стічні води чи гній з ферми.
Люди активно протидіяли випадкам руйнування чи закриття церков. З цією метою вони писали в органи влади листи з проханням відкрити церкву чи не допустити її руйнування. Проте такі прохання так і не були почутими. Найбільш активних учасників опору штрафували, позбавляли праці, з них знущалися співробітники органів державної безпеки. Проте це не змогло вбити у людей віру.
Політика радянської влади з знищення церков була великим ударом по духовності населення Рівненщини. Наслідки цього ми відчуваємо і до сьогодні.
Список литературы
1. Баран В. К. Україна 1950 - 1960-х: еволюція тоталітарної системи. / В. Баран. Львів, 1996. - 448 с.
2. Вітольд-Йосиф Ковалів. Знаки римо-католицької церкви на Острожчині. / В. Ковалів. // Острозький краєзнавчий вісник. - Вип. 1. -Острог, 2004. - 76 с. - С. 49-51.
3. Галамай О. Особливості антирелігійної політики у 1960-з рр. на Рівненщині (за документами Державного архіву Рівненської області) / О. Галамай. [Електронний документ]. - Режим доступу: // archiv.rv.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=162:-1960-&catid=63:2011-04-29-11-35-12&Itemid=270.
4. Гутницький С. У давній батьківщині. / С. Гутницький. // Волання з Волині. - 2000. - №5 (36).
5. Рожко В. Православні монастирі Полісся. / В. Рожко. - Луцьк, 1995.
6. Рожко В. Таємниця Свято-Онуфріївського монастиря / В. Рожко. // Волинський православний вісник. - Ч. 2.- С. 137-145.
7. Третяк Л. М. Парафіяльна мережа Волинсько-Ровенської єпархії РПЦ в 1945 - 1964 рр. // Наукові записки. - Серія «Історичне релігієзнавство. - Острог, 2011. - С. 256 - 262. церква православя рівненщина