Нормативне закріплення трудового договору в національному законодавстві та законодавстві країн Західної Європи, його роль як форми реалізації права на працю. Критерії розмежування трудового договору від цивільно-правових договорів, пов’язаних із працею.
Аннотация к работе
Одеський національний університет імені І.І.Підкреслюється роль трудового договору як основної форми реалізації права на працю. Звертається увага на необхідність визначення чітких критеріїв розмежування трудового договору від цивільно-правових договорів, повязаних із працею. Трудовий договір є основною правовою формою реалізації конституційного права людини та громадянина на працю, тобто можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст.43 Конституції України) [1]. Право на працю у свою чергу закріплюється у всіх міжнародних основоположних актах як одне з основних прав людини та громадянина, зокрема в Загальній декларації прав людини, схваленій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права (ст.6), багатьох конвенціях Міжнародної організації праці (далі - МОП). На їх основі має формуватися й розвиватися національне законодавство кожної країни, оскільки "утримання міжнародних стандартів праці являє собою концентроване вираження досвіду багатьох країн, плід ретельного відбору найбільш цінних та універсально значущих норм і положень національних систем трудового права, створення оригінальних синтетичних правил за участю юристів, що представляють існуючі системи правового регулювання праці, підсумок зіткнення різних думок і підходів, різнорідних політичних сил та інтересів, ідеологічних концепцій, знаходження компромісних юридичних формул, трансформованих у міжнародні норми" [2, с.268].