Становище європейських країн напередодні Тридцятилітньої війни 1618 – 1648 років. Значення російсько-польської війни 1632 – 1634 рр. у історії Тридцятилітньої війни. Вестфальський мир розорення Німеччини. Зміни у карті західноєвропейських держав.
Аннотация к работе
Вступ На межі ХVІ та ХVІІ століть міжнародна ситуація у Європі була досить нестійка та утримувала у собі передумови загальноєвропейського конфлікту. Німеччина та Італія продовжували залишатися роздробленими та були ареною боротьби внутрішніх і зовнішніх сил. Німецькі князі боролися один з одним і з князівським будинком Австрії - Габсбургами, які володіли вже до кінця ХV ст., крім Верхньої та Нижньої Австрії і Тіроля, слов’янськими землями у Південно-Східній Європі, кількістю дрібних територій у Південно-Західній Німеччині (Передня Австрія) та “бургундським спадком”, тобто частиною власне Бургундії і Нідерландами. Великі князівства імперії суперничали між собою у підкоренні своєму впливу багаточисленних дрібних “імперських чинів” - герцогів, графів, прелатів та імперських міст - з метою використання їх військових сил та фінансових засобів. Наростання суперечок у Європі, невміння та незгода поділити мирним шляхом землі та володіння спричинили розвиток Тридцятилітньої війни 1618 - 1648 років, у яку були втягнуті майже всі країни Європи. Переможцями Тридцятилітньої війни вийшли Франція та Швеція, котрі приєднали до себе значні території та отримали великі контрибуції. Ганзейський союз на початку ХVІІ ст. остаточно розпався. Голландія, Швеція, Англія закуповували хліб, прядиво, худобу, м’ясо і подібні до цього продукти, що вивозились переважно з північно-східних провінцій Німеччини - Брандербургу, Прусії, Бомеранії, Мекленбургу, Сілезії. В той час як у розвиненіших країнах Західної Європи - Англії, Франції, Нідерландах - кріпосництво перед ХVІ ст. вже повністю зникло, а в західній та південній Німеччині були ще більш або менш значні пережитки його, - у східній Німеччині воно перетворюється у ХVІ - ХVІІ ст. у панівний спосіб виробництва. Релігійні суперечки продовжували прикривати і боротьбу князів з імператором. Особливо зросла небезпека великодержавної політики Габсбургів у ХVІІ ст., коли вони об’єднали у своїх руках імператорську корону з короною Іспанської монархії, а після 1526 р. підкорили собі Чехію та Угорщину. Габсбургами суперничали не тільки саксонські герцоги, бротденбургські маркграфи та інші протестантські князі, але й найбільші католицькі князі, перш за все баварські герцоги. Генріх IV французький провадив політику “захисту справжньої німецької свободи”, тобто збереження політичної роздробленості Німеччини та всесвітньої підтримки внутрішньої боротьби, що проходила у ній між протестантськими та католицькими князями. Данія була тісно зв’язана з Північною Німеччиною політично та економічно. Між тим Польща розглядалася Габсбургами як аванпост на сході Європи. Австрія і Іспанія допомагали Польщі грошима і ландскнехтами під час її інтервенції у Росії.