Розробка, клінічне впровадження конструктивних рішень для лікування поперекового остеохондрозу. Проблема транспедикулярної фіксації хребців при хірургічному лікуванні дегенеративних захворювань. Рентгенологічні параметри до, після хірургічного лікування.
Аннотация к работе
Державна установа «Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наукРобота виконана в Державній установі «Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І.Ситенка Академії медичних наук України». Державна установа «Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка Академії медичних наук України», головний науковий співробітник відділу патології хребта та суглобів дитячого віку доктор медичних наук професор Захист відбудеться “_4_“ ___вересня___ 2009 р. об 11.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.607.01 Державної установи “Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної установи “Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І.На відміну від травматичних ушкоджень хребта, де фіксуючі пристрої з транспедикулярною фіксацією вже давно отримали визнання, у хірургічному лікуванні дегенеративних захворювань хребта не існує єдиних підходів (Feffer H.R., 1985; Радченко В.А., 2003). Незважаючи на те, що в останні роки активно розробляються і впроваджуються в практику артифіціальні міжхребцеві диски, дослідження показали, що після використання штучних дисків у 50 - 60 % пацієнтів був наявний больовий синдром (Cummins B.H., 1998), тому транспедикулярна фіксація на сьогоднішній день залишається актуальною. Дослідити причини негативних результатів хірургічного лікування дегенеративних захворювань поперекового відділу хребта з використанням металевих конструкцій для транспедикулярної фіксації. Застосування нових конструктивних рішень транспедикулярної фіксації для покращення результатів хірургічного лікування дегенеративних захворювань поперекового відділу хребта дозволяє: зменшити кількість випадків некоректного проведення гвинтів за рахунок дотримання рекомендацій щодо раціонального вибору змінюваних параметрів елементів фіксації і кріплення (рекомендований кут краніокаудального відхилення гвинта 0° або 5-7°, але не більше 7°, рекомендована відстань від різьбової частини гвинта до верхньої замикальної пластинки та переднього краю тіла хребця ? 5 мм); зменшити травматичність і ризик розвитку трофічних порушень у прилеглих замикальних пластинках та міжхребцевих дисках, виникнення резорбції кісткової тканини навколо гвинтів, послаблення чи перелому елементів конструкції, що призводить до виникнення чи посилення вираженості больового синдрому та розвитку міотонічних реакцій за рахунок урахування довжини гвинта і кутів його установки в тілі хребця, оскільки наближення вищенаведених параметрів до граничних значень веде до виникнення надмірного напруження в системі фіксатор - кістка та збільшення частоти перерахованих ускладнень; розроблено новий поліаксіальний гвинт, що дозволяє: зменшити час оперативного втручання, а тим самим і інтраопераційну крововтрату за рахунок полегшення процедури монтування конструкції; уникнути неконтрольованої зміни величини поперекового лордозу і тим самим запобігти розвитку спондилоартрозу від перевантаження в суміжних сегментах; забезпечити коректне проведення гвинтів і надійну фіксацію при гіперлордозі, спондилолістезі, дегенеративному сколіозі. У сукупності нові наукові знання, отримані в результаті дослідження, використання нових розробок і вдосконалення технології транспедикулярної фіксації у клінічній практиці дозволяють суттєво підвищити ефективність хірургічного лікування дегенеративних захворювань поперекового відділу хребта за рахунок зменшення: травматичності оперативного втручання; вираженості та інтенсивності больового синдрому; вираженості міотонічних реакцій; впливу металевої конструкції на неконтрольовану зміну поперекового лордозу; кількості випадків розвитку спондилоартрозу в суміжних сегментах; ризику виникнення специфічних ускладнень (перелом гвинтів, втрата міцності конструкції, резорбція кісткової тканини навколо гвинтів), а також: покращання характеристик ходьби; мінімізації ризику прогресування дегенерації краніального суміжного міжхребцевого диска, що підтверджено збільшенням загального індексу реабілітації на 23,2 % та зменшенням індексу дизабілітації на 17,8 %.Дослідження напружено-деформованого стану біомеханічної системи «фіксатор - хребтовий сегмент» в літературі описано в достатній кількості, але не знайдено досліджень про вплив на напружено-деформований стан біомеханічної системи зміни різних параметрів елементів кріплення і фіксації, таких як довжина гвинта та кути його установки у тілі хребця.