Роль канонізованих жанрів і форм у розвитку неокласичної поетики М. Зерова, М. Драй-Хмари, М. Рильського, П. Филиповича, Юрія Клена. Причини та способи засвоєння античного сюжетно-образного матеріалу київськими поетами-неокласиками, шляхи рецепції.
Аннотация к работе
Трансформація жанрів античної літератури у творчості неокласиківУ цей час поруч із авангардистськими виступами «Нової генерації», неоромантизмом ваплітян, монументальним реалізмом політично заангажованих вусппівців, динамічним конструктивізмом, плужанством співіснував високоінтелектуальний елітарний доробок пяти київських поетів, що з легкої руки опонентів стали називатися неокласиками. На відміну від представників перерахованих течій і груп із їхнім прагненням творити цілком новаторське мистецтво майбутнього, неокласики М. Починаючи з середини 90-х, відбуваються зрушення в тематиці «неокласичних студій»: якщо раніше вітчизняні та деякі діаспорні дослідники сперечалися з приводу наявності неокласичних первнів у творчості зазначених поетів, а то й ставили під сумнів існування неокласики як такої, то зараз увагу все частіше привертають інтертекстуальні звязки неокласичних текстів зі світовим культурним метатекстом. ? розкрити фундаментальну класицистичну основу неокласики ХХ століття, спираючись на вивчення конкретних історико-літературних та поетологічних сходжень між українською неокласикою та античним класицизмом; Дослідницька методологія ґрунтується на використанні структурно-семіотичного аналізу, а також елементів порівняльно-типологічного та генетичного, що дозволяє чітко простежити інтертекстуальні звязки поезії неокласиків з античністю, глибше зрозуміти сутність української неокласики і вписати її у світовий культурний контекст.Гегель, В.Бєлінський) у нормативному ключі: формулювалися «закони» жанру, що вимагали від творів чіткої жанрової ідентичності. Феноменом із яскраво вираженим семіотичним потенціалом виступає і жанр, який розглянуто в системах історико-порівняльного та структурно-семіотичного літературознавства та, відповідно, двох парадигмах: «традиція - топос - канон» і «текст - знак - код». Тому наступним кроком стало визначення структури жанрової матриці: 1) жанрова домінанта - внутрішні фактори твору, куди входять життєвий матеріал (проблематика, особливості освоєння смислу (аналіз-синтез), естетичний пафос) та система художнього співвідношення між субєктом і обєктом; 2) носії жанру - його конструктивні компоненти, такі, як точка зору оповідача, просторово-часова композиція, стиль мовлення оповідача, субєкта (емоційно-експресивна виразність - «тон», «мелодія», «модальність»), система мотивування сприйняття (установка на жанр, включення підтексту та надтексту). Зерова, виділяємо два етапи його творчого шляху: на першому етапі (1912-1923 рр.) творчість поета розмаїта жанрово й строфічно (елегія, станси, ода, застільна пісня, децима, секстина, олександрійський вірш), проте це все ж поезія «на випадок», в якій наскрізними є прийоми стилізації та карнавалізації; під час другого періоду (1923-1935 рр.) митець досягає високого рівня в перекладацькій і літературознавчій діяльності, що позначилося й на його власній поетичній творчості. Мунтян), у порівнянні з поезією іншимх неокласиків, зазнала найменшого впливу античної та європейської традицій на образно-сюжетному рівні; спорадичними є в ній і випадки канонізованих жанрів та строф ренесансної (сонет, октава, терцет), середньовічної (олександрійський вірш) та барокової (пентина) традицій.