Обґрунтування закономірностей трансформації відносин власності на землю в аграрному секторі економіки. Теоретико-методологічні основи розвитку земельних відносин. Перспективи впровадження до ринкового обігу сільськогосподарських земель в Україні.
Аннотация к работе
Трансформація відносин власності на землю в аграрному секторі економікиПоказано, що відносини власності на землю визначають соціально-економічний стан субєктів земельних відносин у суспільстві та мотивацію до праці, які передусім зумовлюють виробництво і розподіл додаткового продукту. Це означає, що в сучасних умовах в Україні першочерговим має бути не введення купівлі-продажу землі, а запровадження механізму реалізації орендних відносин, який би оптимально враховував інтереси власників землі, орендарів і суспільства як у цілому, так і на рівні місцевих громад. Визначено, що е доіндустріальну епоху сільськогосподарська діяльність і соціальний статус субєктів земельних відносин характеризуються відносинами власності з правом усіх правомочностей - володіння, користування та розпорядження, а із запровадженням машинного виробництва й інформаційних технологій істотним є землекористування, яке може забезпечити високий рівень розвитку аграрного сектору економіки за умов застосування регулівних норм достатньої підтримки з боку держави. Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року сільськогосподарські угіддя надавались у власність тим, хто їх обробляв, спочатку у колективну, а потім способом паювання - у приватну власність, усунувши наявне протиріччя між задекларованою за радянських часів нормою про землю як надбання народу [11] і фактичним її відчуженням від безпосереднього виробника. Така негативна тенденція спостерігається у категорії господарств, де відносини приватної власності на землю та інші засоби виробництва фактично сформувалися задовго до 1990 р. Зміна форми власності має супроводжуватися структурними перетвореннями у відносинах власності, створенням рівних умов для усіх організаційно-правових форм господарювання, а також задіянням важелів державної підтримки, які б дали змогу реалізувати потенціал відносин власності кожному субєктові господарської діяльності.