Дослідження трансформації естетики символізму на прикладі аналізу новелістичної спадщини М. Яцківа, О. Плюща, І. Липи. Риси раннього українського символізму, його сутнісні характеристики та взаємодія із неоромантизмом, декадансом, екзистенціалізмом.
Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Трансформація естетики символізму в новелах М.Роботу виконано на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Ковалів Юрій Іванович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Марко Василь Петрович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, професор кафедри української літератури та журналістики; Захист відбудеться 22 червня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м.Молоді українські письменники на початку ХХ ст. усвідомлювали потребу оновлення літератури, звільненої від стереотипів „зображення життя у формі життя”, притаманного реалізму, від надмірної заангажованості ідеологією народництва, намагалися відстоювати принципи творчої свободи. Це позначилося на літературі, в якій надавалася перевага ліриці, а не епіці, що супроводжувалося ліризацією прози, послабляючи її композиційної виразності, розхитуванням канонічної чіткості, поширенням новелістики, що витіснила роман, появою синтетичних жанрів (поезія в прозі, драматична поема), афабулярних творів (ескіз, етюд, акварель) і т.д. Символ, що використовувався у літературі здавен, набув першорядного сенсу, відтіснивши інші тропи на маргінеси творчості. Для модернізму найхарактерніший був естетизм (Соломія Павличко), обстоювання „чистої поезії”, що відповідало настановам „мистецтва для мистецтва”, рівновеликого дійсності. Символізм як одна із стильових течій цього напряму конкретизував його художню концепцію, надаючи переваги естетичній категорії краси (прекрасному), що відобразилося у символіці храму як досконалого космосу, категорії піднесеного (порив до трансценденції, вищої істини, відкритої до втаємниченості), світової гармонії.У першому розділі - „Національна специфіка естетики символізму в літературі початку ХХ століття” - детально простежено за художньо-естетичними процесами в українській літературі зазначеного періоду, розглянуто історію появи дефініції „символізм”. Символізм, як й інші стильові течії модернізму, базується на принципі естетизму (Соломія Павличко), тому набувають актуальності категорії прекрасного (наприклад, образ Храму), піднесеного (порив до вищого Духу, трансцендентальні мотиви тощо), гармонії і т.п., хоча не поменшується значення драматизму і трагізму, особливо в аналітичних візіях. У центрі образної системи цього стилю міститься символ, який у мистецтві має давню традицію, знаходить філософське і наукове обґрунтування. Виховані на принципах реалізму і народництва, вони вимагали від письменників „зображення життя у формах життя” та служіння народу, тому неадекватно сприймали стиль, зорієнтований на „чисту поезію”, на натяк, на естетизм, часто плутали його з декадентством та іншими стилями, навіть з модернізмом. Його смисл відрізняється і від гегелівського („Естетика”), коли символізму відводився ранній період еволюції мистецтва, що поступився класицизму, а далі - романтизму.