Трансформація діяльності комерційних банків в економіці держави - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук Науковий консультант: Василик Остап Дмитрович, доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Захист відбудеться 22.03. 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.12 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м.Дедалі більше загострюється питання щодо здатності банківської системи України забезпечувати зростаючі потреби різних секторів економіки в адекватному банківському обслуговуванні з урахуванням низького рівня капіталізації, ліквідності та якості активів, необґрунтовано високого рівня банківських витрат, недосконалої ресурсної бази значної кількості комерційних банків, що в остаточному підсумку може зумовити й системну дестабілізацію. На сьогодні в Україні практично немає наукових робіт, у яких би містилося комплексне дослідження теоретичних засад системної організації і трансформації діяльності комерційних банків, економіко-інституційних основ реструктуризації банківської системи та реорганізації банківських установ, функціонування банківських обєднань, місця і значення банків у формуванні та розвитку фінансово-промислових обєднань, особливостей банківської діяльності в умовах глобалізації. Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на її досягнення: розкрити сутність та економічну природу діяльності комерційних банків в економіці держави та виявити особливості системного функціонування банків; доведено доцільність трансформації діяльності значної кількості середніх і малих банків на основі виявленої інституційної концентрації у банківській системі України на рівні 40-50 банків; це дозволило обґрунтувати висновок, що решта банків як фінансові посередники практично не впливають на перебіг ринкових перетворень та не можуть забезпечити зростаючі потреби різних секторів економіки в адекватному банківському обслуговуванні; низький рівень капіталізації, ліквідності, якості активів і ресурсної бази може призвести до виникнення фінансових ускладнень та спричинити у подальшому банкрутство таких банків; концептуальні засади механізму фінансово-промислової інтеграції через: надання можливості ініціювати інтеграційні процеси “знизу”, а саме з позицій банків, скасування заборони на виконання функцій головного підприємства банком та вимоги щодо участі у групі лише однієї банківської установи, запровадження переліку операцій, дозволених до виконання банками у межах групи, надання податкових пільг, створення можливостей щодо інвестиційної підтримки тих видів економічної діяльності, які є обєктом стратегічної зацікавленості банків; на цій основі доведено, що визнання банку центральною ланкою групи, яка відповідає за формування і дотримання принципів спільної фінансової політики, сприятиме формуванню і розвитку таких структур.Попри те, що банк - це субєкт, який володіє економічною та юридичною самостійністю, капітал якого активно обслуговує процес виробництва й обігу, він не є первинним технологічним утворенням. Дослідження особливостей системного функціонування комерційних банків дало підставу сформулювати висновок, що за останні роки у банківській системі України досягнуто межі інституційної концентрації на рівні 40-50 банків (див. табл.2). Вивчення зарубіжної банківської практики дало можливість обґрунтувати висновок, що різке зростання сумнівної і безнадійної заборгованості в кредитних портфелях банків, зниження реальної вартості їхніх активів призводить до масового погіршення платоспроможності саме тих банків, які більшою мірою були залежні від екзогенних факторів впливу, передусім від розподілу фінансових ресурсів у банківській системі, що означає виникнення кризової ситуації в ній. Це свідчить про те, що банки все ще надають перевагу найбільш традиційному і простому способу поповнення капіталу, що не завжди буває виправданим, оскільки нарощування капіталу в такий спосіб обходиться банкам дорожче, ніж деякі види фінансування резервів. Для тих банків, які вичерпали всі можливі шляхи нарощування власного капіталу і не досягли необхідного рівня, обґрунтовано доцільність їх реорганізації за однією з розроблених форм банківської реструктуризації, що приводить до виникнення нових організаційних структур банків.За таких обставин правильніше при розкритті сутності банку виходити з терміна “інститут”, що підкреслює суспільне призначення банківської установи, для якої прибуток втрачає своє особливе значення лише як єдина і в кожному окремому випадку максимальна цільова змінна величина. Виявлено, що у розвитку банківської системи України посилюються внутрішні структурні диспропорції: досягнуто межі інституційної концентрації на рівні 40-50 банків, які володіють переважною часткою сукупного власного капіталу і загальних активів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ