Досліджено один з трагічних періодів в житті німців Житомирщини. Висвітлюється їх становище в період 1920-х рр., коли вони зазнали перших утисків з боку радянської влади — голоду 1921—23 рр. політики суцільної колективізації, масових депортацій і арештів.
Аннотация к работе
Мельничук І.А., доктор історичних наук, завідувач кафедри суспільних наук, Житомирський національний агроекологічний університет (Україна, Житомир), kafedra_ppk@ukr.netЦілеспрямовану політику тиску на цей етнос проводив царський уряд в кінці XIX ст., з початком Першої світової війни, переселивши німців до східних районів імперії. З переходом до НЕПУ та відродженням економічного і культурного життя становище німецьких колоній залишалося досить складним, оскільки відбувалися конфлікти з місцевою владою, що приводило до посилення еміграційних настроїв серед німців, які на протязі 1922-1924 рр. почали подавати заяви на виїзд з України. Більшовицька влада на початку 20-х рр. була ще досить слабкою, тому змушена була йти на деякі поступки і проводити політику задоволення соціально-економічних і національно-культурних потреб усіх народів України. Оскільки цей район був прикордонним, то на початку його існування та в наступні роки контроль з боку вищих партійних структур і особливо органів ДПУ-НКВС був посиленим. Цей наказ в першу чергу відчули на собі німці, які проживали в прикордонній смузі. їх виселяли, чіпляючи на них різні ярлики, такі як «політично-шкідливий і соціально-небезпечний елемент, активний агітатор проти радянської влади і її заходів, який підлягає виселенню за межі прикордонної смуги на Північ» [7, арк.