Традиційне житлово-господарське будівництво українців північно-західної Галичини і південно-західної Волині другої половини ХІХ–початку ХХ ст: етнічні риси і локальна специфіка - Автореферат
Комплексний аналіз варіантів забудови селянського двору українців північно-західної Галичини та південно-західної Волині, житлових і господарських споруд, їх планувальних схем та конструктивних типів. Виокремлення архітектурно-етнографічних районів.
Аннотация к работе
Національна академія наук України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукНауковий керівник: доктор історичних наук, доцент Глушко Михайло Степанович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри етнології Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Борисенко Валентина Кирилівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри краєзнавства та етнології кандидат історичних наук, доцент Данилюк Архип Григорович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри географії України Традиційне житлово-господарське будівництво українців північно-західної Галичини і південно-західної Волині другої половини ХІХ-початку ХХ ст.: етнічні риси і локальна специфіка. У дисертації досліджено особливості традиційного житла, специфіку дворів і господарських споруд на території північно-західної Галичини та південно-західної Волині станом на другу половину ХІХ-початок XX ст. Виділено чотири етнографічно-архітектурні райони з чітко вираженими локальними особливостями народної будівельної культури: центральний (Опілля), південний (подністрянське жидачівсько-самбірське Прикарпаття (Підгіря), північний (південно-західна Волинь - Галицька Волинь), північно-західний (перемишльсько-яворівське Надсяння).Селянський двір та його елементи виконували важливі функції в системі життєзабезпечення - захисну (житло) і виробничу (господарські будівлі). Зокрема, зважаючи на те, що й досі остаточно не локалізовано терени проживання українських етнографічних груп, робота має важливе значення для уточнення історико-етнографічного та етнографічно-архітектурного районування цієї території й України загалом. Для реалізації мети поставлені такі завдання: систематизувати відомості про традиційний житлово-господарський комплекс (двір, житло, господарські будівлі) окресленого регіону у відповідності з соціально-економічними параметрами і функціональним призначенням, архітектурно-планувальними особливостями та конструкцією; виявити генетичну спорідненість походження житлових та господарських будівель двору, а також типів і варіантів забудови селянського двору досліджуваного регіону із загальноукраїнським житлово-господарським комплексом; Адміністративно зазначена територія нині охоплює Сокальський, Радехівський, Бродівський, Жидачівський, Яворівський, Камянсько-Бузький, Буський, Золочівський, Перемишлянський, Пустомитівський, Мостиський, Дрогобицький, Самбірський, Жидачівський, північ Старосамбірського районів Львівської, Рогатинський, Галицький, Калуський, північно-східну частину Долинського районів Івано-Франківської, західну частину Бережанського та Монастириського районів Тернопільської областей.Перший розділ - „Дослідження традиційного житлово-господарського комплексу українців північно-західної Галичини та південного заходу Волині: історіографія, джерельна база, методологія та методика” - складається з трьох підрозділів. Житлово-господарський комплекс північно-західної Галичини та південного заходу Волині не був предметом спеціального дослідження вчених, а його характеристика відображала більше особисті враження, ніж результати глибокого наукового аналізу, хоча кілька поколінь народознавців зібрали про нього різноплановий матеріал. Любич-Червінський, описуючи територію між ріками Дністром, Лімницею, Стриєм і підніжжям гір Карпат, охарактеризував внутрішній устрій курної хати селянина та подав опис типових господарських будівель двору (1811). Суттєві позитивні зрушення у вивченні народного будівництва північно-західної частини Галичини та південного заходу Волині відбулися лише наприкінці ХІХ ст., коли характерні особливості народного будівництва (планування житла, забудова двору) в колишньому Камянецькому, Сокальському, Городок-Ягелонському та Староміському повітах описали, відповідно, український народознавець Я. У другій половині ХІХ-на початку ХХ ст. в північно-західній частині Галичини, як і на південному заході Волині, побутував відкритий зверху двір трьох основних типів забудови: вільної, замкнутої і зімкнутої.Комплексний аналіз типів забудови селянських дворів та їх варіантів, житлових і господарських будівель, їх планувальних схем і конструктивних типів на території північно-західної Галичини та південного заходу Волині дає основу для таких висновків. Водночас під впливом певних факторів (місцевих традицій, природно-географічних, політичних чинників, нерівномірного соціально-економічного розвитку районів, виникнення місцевих промислів, поширення торгівлі тощо) станом на другу половину ХІХ-початок XX ст. тут сформувалися чотири етнографічно-архітектурні райони з чітко вираженими локальними особливостями народної будівельної культури: центральний (Опілля), південний (придністрянське жидачівсько-самбірське Прикарпаття - Підгіря), північний (південно-західна Волинь - Галицька Волинь), північно-західний (перемишльсько-яворівське Надсяння).