Дослідження основних тенденцій розвитку традиційної культури греків Приазов’я в культурному контексті другої половини ХХ століття. Причини і характер основних етапів освоєння греками території регіону, міграційних процесів у культурологічному контексті.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВРобота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м. Афанасьєв Юрій Львович, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, завідувач кафедри мистецтвознавства та експертної діяльності Баканурський Анатолій Григорович, Одеський національний політехнічний університет, завідувач кафедри культурології та мистецтвознавства; Захист відбудеться 4 травня 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 в Київському національному університеті культури і мистецтв за адресою: 01601, м. З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв за адресою: 01601, м.Тому проблемам, повязаним з етнокультурним, соціальним та економічним розвитком регіонів компактного проживання різних етносів, із створенням умов для повноцінного буття та співіснування національних меншин, приділено особливу увагу у внутрішній політиці багатьох країн світу. Однією з найбільш визначних його особливостей є поліетнічний склад, що сформувався під впливом багатьох чинників: економічних, політичних, культурних, релігійно-духовних, наслідком яких було розселення на території краю українців, росіян, греків, німців, болгар та ін. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001р. в Україні зареєстровано 91,5 тис. греків, з них 77,5 тис. осіб (84,5 %) проживає в Донецькій області. Але попри досить вагомі теоретичні розробки істориків та етнологів в галузі національної культури, традиційна культура греків Приазовя, зокрема її мистецька складова, ще не отримали належного висвітлення у вітчизняній науці. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до державних комплексних програм Міністерства культури і туризму України: „Державна програма розвитку культури на період до 2007 року”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 №1235, „Збереження та використання культурної спадщини на 2004-2010 рр.” від 20.04.2004 №1692-IV; згідно з планами наукової роботи кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв „Актуальні проблеми трансформаційних процесів у сучасній культурі України”.В цей період розпочинається перегляд усталеної концепції культури, даючи поштовх до пошуку якісно інших художніх форм в народному мистецтві, воно починає продукувати нові виражальні засоби. Іншими словами, глобалітет тієї чи іншої етнічної (національної) культури, як і субкультури, ? це конфігуратор, що визначає відношення цієї локальної культури до всесвітньо-історичного культурного цілого, до культурної практики всього людства і який окреслює місце, яке посідає ця конкретна культура у світовій культурі. Таким чином, локальна культура ніби “бачить себе” одночасно в різних віддзеркаленнях: не тільки як віддзеркалення власної специфіки (тобто в ряді суміжних або конфронтуючих з нею локальних культур), а й в світової культурі як такої. Але завжди може найтися сильніша, агресивніша (домінантна) культура, що при безпосередньому міжетнічному контакті шляхом прямого чи непрямого тиску викличе в іншій культурі радикальні зміни. Культурні традиції мають бути досить чіткими й стійкими, щоб досвід та інформація, яку вони несуть, могли успішно застосовуватись, i передаватись наступним поколінням, але також ці традиції повинні бути й досить гнучкими, щоб давати можливість формувати нові моделі передачі інформації, досвіду, форми поведінки задля того, щоб культура залишалась здатною до існування.