Проблеми існування правових нормативів і державних інститутів. Інтерес до правової спадщини, правових традицій, збереження наступності у праві. Правова акультурація як запозичення положень інших правових культур. Специфіка правового розвитку України.
Аннотация к работе
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових ученьРобота виконана в Одеській національній юридичній академії Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, професор кафедри теорії держави і права доктор юридичних наук, професор НАН України, провідний науковий консультант доктор юридичних наук, професор Захист відбудеться “20” червня 2003 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м.Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається, по-перше, неефективністю сучасного законодавства України та діяльності державних структур щодо його здійснення; по-друге, запозиченням принципів, норм і цінностей західноєвропейської цивілізації, яка ігнорує правову культуру і правовий менталітет народу України, нашу правову спадщину; по-третє, формуванням правової системи України на тлі кардинальних змін у системі людського буття, що ставлять під сумнів саме існування національних правових культур і державних утворень, що, по суті, залишається без уваги в теоретичних і прикладних дослідженнях юристів України. І хоча в багатьох статтях і монографіях говориться про необхідність врахування у процесі впровадження міжнародних стандартів прав людини й адаптації до правових нормативів європейського права, специфіки правової культури і правового менталітету народу України, на ділі ж не визначається співвідношення традицій і новацій у цьому процесі. Одним із факторів, що позначається на такому підході, є поширене твердження про належність правової системи України до сімї романо-германського права. За цією тезою ховається вся складність сучасного діалогу самобутньої правової культури України з правовими культурами інших держав. Суть розглянутої в дисертації проблеми виражена в аналізі сучасного стану правової й державної сфери з урахуванням діалогу правових культур і активної взаємодії держав у світі, що глобалізується, визначення значення правової спадщини у подальшому правовому розвитку, виділення специфіки юридичного образу постмодерну, а також розгляду правової культури й державних інститутів України як належних до євразійської цивілізації.У розумінні власної цінності права виділяються специфічні цінності, що, на відміну від цінностей права, тобто цінностей, забезпечуваних правом (життя, здоровя, родина, власність і т. ін.), називаються правовими цінностями (права людини, субєктивні права, юридичні обовязки, правозаконність і т. ін.). У вітчизняній правовій культурі право завжди є синонімом правоти, правди, справедливості на відміну від західної правової культури, де право традиційно поєднується із законністю, формальною визначеністю, упорядкованістю. “Про необхідність збереження й використання правової спадщини” говориться, що питання правової спадщини та її використання прямо повязані з уявленням про право як явище, що існує у звязку із соціальною владою (плюралістична концепція права), на відміну від уявлень про право як явище, що існує тільки у звязку з державною владою (моністична концепція права). У сучасну епоху західна правова традиція характеризується тим, що, по-перше, право чітко відособлене від релігії, політики, моралі й т. ін.; по-друге, право розвивається юристами-професіоналами; по-третє, в юридичних навчальних закладах розробляються правові концепції й систематизації; по-четверте, юридичне навчання складає метаправо, за допомогою якого право оцінюється й пояснюється. Тим часом існуючі різниці у використанні принципів колективізму й індивідуалізму при становленні й розвитку правових культур не означають: по-перше, що правовий розвиток це рух від колективістичних засад до індивідуалістичних; по-друге, у принципі ідея пріоритету чи вищої цінності прав особистості неспроможна, оскільки будь-яка держава складається з людей, котрі мають за конституцією такі самі права, як особистість, котра претендує на верховенство своїх прав; по-третє, ідея прогресу, що народилася в епоху модерну (правового прогресу, зокрема), уже показала свою неспроможність при вступі суспільства в епоху постмодерну.Дисертація завершується підсумками про епоху постмодерну, що наступила, повязаною із затвердженням плюралістичної парадигми, відмовленням від європоцентризму й етноцентризму, проголошенням принципу множинності цивілізацій, правових культур, загостреною увагою до індивіда, його внутрішнього світу, у тому числі правових складових цього світу. Право має сприяти формуванню постмодерністської моделі державної системи, що відрізняється економічністю, мозковитістю, інноваційністю з максимальною передачею повноважень на нижні поверхи управління й самоврядування.