Суспільно-політичні передумови та лінгвістичні чинники розвитку літературно-художньої антропонімії, аналіз її використання у прозі українських письменників пострадянського періоду. Поняття "апелятив" та "денотат", їх семантико-стилістичні властивості.
Аннотация к работе
ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукАНОТАЦІЯ антропонімія лінгвістичний семантичний апелятив Традиції та новаторство української літературно-художньої антропонімії посттоталітарної доби. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. У роботі вперше введено в науковий обіг значний фактичний матеріал, проведено розгорнутий комплексний аналіз літературно-художньої антропонімії прозових творів сучасних українських письменників посттоталітарної доби (П. Зроблено спробу зясувати головні та побічні тенденції розвитку українського літературно-художнього антропонімікону посттоталітарної доби.Невідємним елементом літературно-художнього тексту, як правило, виступає власне імя персонажа, яке автор не лише в оригінальний спосіб повязує з персонажем-денотатом, але якому часто відводиться особлива роль у реалізації всього творчого задуму письменника та котре входить у простір позачасових загальнолюдських проблем, стає «геном сюжету». Це засвідчує низка дисертаційних досліджень, виконаних упродовж минулих 18 років на матеріалі української літературно-художньої антропонімії (Л. Незважаючи на численність таких досліджень, досі практично не аналізувалася українська літературно-художня антропонімія певного історичного періоду, зокрема посттоталітарного. Детальний комплексний аналіз ЛХА цього часового відрізка дозволить виявити індивідуально-стильові особливості творення власних назв персонажів й окреслити інтегральні та диференційні тенденції в розвитку ЛХА, зумовлені естетичними та іншими екстралінгвальними чинниками. ЛХА пострадянського періоду мають особливу цінність для історії української літературно-художньої антропонімії завдяки своїм значним виражальним можливостям, багатству стилістичних функцій, несподіваним авторським експериментам, а також вільній реалізації творчого задуму письменника, не обмеженого ідеологічними табу чи штампами.У Вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, окреслено мету й основні завдання, обєкт, джерельну базу, методику дослідження, зясовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи.У підрозділі «Суспільно-політичні передумови творення українських літературно-художніх антропонімів пострадянської доби» окреслено умови, які впливали на розвиток української літератури та української літературно-художньої антропонімії цього періоду. У другому підрозділі - «Жанрово-стилістичне розмаїття українських літературно-художніх текстів кінця XX - початку XXI ст.» - розкрито, як позначилися особливості літературного процесу на творення української ЛХА. Зясовано, що онімійна творчість письменників на межі століть являє собою поєднання різних естетичних принципів і стилів: одночасно із авторами старшого покоління, які віддають перевагу онімійному реалізму, активно працюють молодші письменники, що творять ЛХА на засадах естетики постмодернізму або естетичного плюралізму - від класицизму до авангарду. Надзвичайно широкі виражальні можливості козацьких прізвиськ та прізвищевих назв на зразок Білокобилка, Дикий, Копил, Панчук, Скорик, які письменник майстерно використовує для характеристики персонажів та історичної легітимності твору загалом, добре вписуються у традиції онімійного реалізму української літературно-художньої антропонімії. Відтворюючи антропонімійний узуз українського міста XX ст., автор широко використовує зросійщені форми імен, якими називає своїх персонажів і які так популярні в реальній антропонімії українців (Бронька, Горік, Лотя, Манька, Розік).Роздобудько) дає підстави твердити, що українська літературно-художня антропонімія посттоталітарної доби - багата, самобутня, естетично оброблена онімійна субсистема з надзвичайно широкими функціонально-стилістичними можливостями. Найбільший вплив на кількісне та функціонально-стилістичне багатство української літературно-художньої антропонімії посттоталітарної доби мали такі фактори, як деідеологізація і демократизація українського суспільно-політичного та культурного життя, відродження українських національних традицій назовництва, поширення західних естетичних концепцій, зокрема поп-культури, моди та ін. Ці автори представляють неореалістичний напрям розвитку української літературно-художньої антропонімії посттоталітарної доби. Інший напрям розвитку української літературно-художньої антропонімії репрезентують Юрій Андрухович, Марина Гримич, Любко Дереш, Сергій Жадан, Василь Кожелянко, Марія Матіос, Ірен Роздобудько, які сповідують засади модерністської естетики при творенні ЛХА.