Дослідження проблематики тотальності та історичності буття на основі онтологічних та гносеологічних принципів філософії неомарксизму. Своєрідність тотальності та історичності цих понять, аналіз їх змісту, особливостей та основних механізмів реалізації.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА АВТОРЕФЕРАТ на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРоботу виконано на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Лой Анатолій Миколайович, завідувач кафедри філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Захист відбудеться “19” травня 2003 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Розкривається своєрідність тотальності та історичності як ключових понять онтології та гносеології неомарксизму, аналізується їхній зміст, умови і можливості методологічного застосування, особливості та механізми реалізації при вивченні онтологічних передумов і складових історичної суспільної, пізнавальної життєдіяльності людей.Не слід забувати, що проблеми буття та онтологія неординарно постають в контексті інших стратегій, як то аналітичної філософії, неомарксизму, неоструктуралізму. Якщо феноменологічна онтологія розглядає тотальність суто негативно, вважаючи її спотворюючою буття, то неомарксистське мислення розглядає тотальність аутентичним щодо буття, темпоральності, історичності тощо. Буття початково постає в якості “ще-не-ставшого”, субєкту матерії, яка є “існуючою в можливості” і має стати матерією субєкта, “діалектичною матерією”, рухаючись до подолання відчуження між світом і людиною. Неомарксизм у своїй онтологічній теорії та концепціях соціального пізнання і суспільної практики розробляє методологію створення у суспільстві і міжособистісних відносинах умов пізнання, здійснення та осягнення історичного процесу, позбавлення відчуження від результатів своєї творчості та діяльності, оточуючих людей та природи, віднайдення людської сутності, реалізації духовних і матеріальних запитів людини, яка повинна набути можливість розвиватися та існувати в буттєвій єдності. Маркузе “Hegels Ontologie und die Grundlegung einer Theorie der Geschichtlichkeit”, його ж твори “Beitrage zur Phanomenologie des Historischen Materialismus”, “Transzendentaler Marxismus“, в яких проводиться ґрунтовний аналіз питань історичності, тотальності та суспільності буття, онтологічних, історичних і феноменологічно-пізнавальних поглядів Гегеля та Маркса; праця Д.Історичність є те, що визначає історію саме як історію, є смислом того , що “є”, тобто буття. “Буття як життя” зясовується, що неомарксизм звертає увагу на гегелівську категорію “життя”, яке є заснованим на субєктивній самосвідомості самоствердженням людини. Категорія “чистого Я” сама зростає з розкриття поняття життя, щоб потім, як назва для способу буття життя і способу її становлення, зайняти головне місце в подальшому розвитку цього поняття: життя як самосвідомість. Творення є “ставшим предметним проникнення індивідуальності і самої предметності”, оскільки воно є єдністю наступних різноманітних “моментів”: по-перше, воно є тим, що повинно бути зробленим (як “мета”, котра ще не реалізована, ще знаходиться у “протиріччі до дійсності”), по-друге, воно є самою дією: воно постає тільки у справі і як справа, і ця справа з необхідністю є завжди “визначеною” справою, “справою індивідума”, і по-третє, воно є, як ціле цієї єдності здійснюваної справи і здійсненої дії, “дійсність, яка є в наявності для свідомості”, “предметна сутність”, а саме “творення”. Життя, чи дух, не є спочатку тільки свідомістю, потім самосвідомістю, потім розумом, потім духом, а є тільки як єдність і цілісність усіх цих моментів; вони можуть виділитися у своїх подробицях на основі вже наявного цілого, вони є буттєвими способами єдиного і загального буття, вони розкриваються в одночасному становленні усередині загальної структури духу.Підбито основні підсумки, сформульовано найважливіші положення, які постають з них і йде мова про те, що людство, створюючи сферу Розуму, постає, за гегелівською термінологією, світовим духом, що творить історію, існує у ній і виключно у ній. Історія, у цьому випадку - це розумне творення та творчість, тобто праця, або цілеспрямована творча діяльність, у якій людина самовиражається і саморозвивається, стає особистістю і постає саме як людина. Таким чином, людина через історію здійснює перехід світу від Небуття до Буття, розкриваючи власні і світові потенції, гармонізуючи усе в світі. Через працю (як практику, творчість) людина постає в історії, через комунікацію - здійснює звязок між людиною і людиною, тобто робить творчість суспільною, солідарною, спільною справою - “справою всіх і кожного”, за висловом Гегеля.