Характеристика тхеравади ("вчення найстаріших") - найбільш ранньої і ортодоксальної школи буддизму, створеної відразу після смерті Будди його найближчими учнями. Поширення тхеревади, удосконалення людиною карми благими вчинками на протязі перероджень.
Аннотация к работе
Поширення буддизму тхеревади Висновки Вступ Тхеравада (пали, «вчення найстаріших») - сама рання і найбільш ортдоксальная школа буддизму. Вона була створена відразу після смерті Будди його найближчими учнями. Згідно з ученням тхеравади, принц Сіддхартха Гаутама Шакямуні був земною істотою, що народилися як людина, але жила і померла як Будда. 367 р. до н.е.; третє - у Паталипутре, бл. 244 р. до н.е.; четверте - в Анурадхапурі і Алувіхаре (кінець I ст. до н.е.); пяте - в Мандалаї (Бірма) в 1871 р.; шосте, присвячене 2500-річчю з дня смерті Будди - в Мандалаї та інших містах Бірми в 1954-1956 рр.. Особливо важливим для тхеравади вважається третьою сангити в Паталипутре, на якому володар імперії Маурїв Ашока визнав дійсним вчення тхеравади і оголосив себе покровителем буддизму. Але оскільки Будда розглядається тхеравадінов виключно як земне істота, то й досягнення просвітління представляється їм як буквальне слідування способу життя Гаутами Шакямуні і його практиці медитації. Найбільш древні тексти дошедщего до нас канону Типитаки були записані лише в I ст. до н.е. на Цейлоні. Третій напрям склали найбільш ортодоксальні послідовники, які через 100 років утвердилися на Шрі-Ланці, що стала оплотом тхеравади. Буддизм тхеравади утвердився в Шрі-Ланці (Цейлон), Бірмі, Таїланді, Лаосі, Камбоджі і частково в Індії, Бангладеш, Вєтнамі, Малайзії та Непалі, а буддизм махаяни - в Індії, Вєтнамі, в ряді країн Центральної Азії і в країнах Далекого Сходу.