Аналіз типології та поетики драм М. Куліша у контексті європейської "нової" та "новітньої драматургії" кінця ХІХ – першої третини ХХ ст., її особливі риси й інтенції: епізація, параболічність, самоідентифікації особистості, гротесковість, іманентність.
Аннотация к работе
Інститут літератури імені Т. Г.Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор МУШКУДІАНІ Олександр Несторович, Міжнародний інститут лінгвістики і права, завідувач кафедри української і світової культури та літератури кандидат філологічних наук ЩЕРБИНА Тетяна Іванівна, Київський державний лінгвістичний університет, доцент кафедри теорії та історії світової літератури З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури ім. На матеріалі творчих пошуків європейських та українських драматургів моделюється парадигма "нової драми". Kulishs plays in the context of European "new" and modern drama of the late nineteenth and the early twentieth century. Consideration has been given to those peculiarities of the typology and poetics of Kulishs plays, by which they integrate into the European "new" and modern drama.Драматургія зламу ХІХ - ХХ століть засвідчила появу оригінальних літературних явищ, появу "нової драми" і "нового театру", до виникнення яких прислужилися соціополітичні зміни у Європі. "Нова драматургія", по суті, стала витворенням нової художньої метамови драматургічного мистецтва, сміливо підіймаючи гострі проблеми та відкрито апелюючи до інтелекту читача. куліш поетика драматургія інтенція Українська драматургія, яка довгий час штучно ігнорувалась, на зламі століть втягується в названі процеси, що характеризувалися зміною духовно-інтелектуальних і соціальних векторів в українському суспільстві загалом, і в мистецтві та літературі - зокрема. Розвиток української драматургії кінця ХІХ - першої третини ХХ ст., виникнення та становлення у ній "нової драми" як явища, що вплинуло на кардинальну перебудову драматичного і театрального мистецтва, навряд чи можна розглядати адекватно поза європейським контекстом. Нерозуміння і несприйняття творчості Куліша, зокрема в запальності театральних диспутів, звинувачення його в неактуальності тем, обраних для драм, чи неправдоподібності ситуацій, змальованих у них, посилення ідеологічного контролю режиму над творчістю, репресії, яким систематично піддавалася інтелігенція, не сприяли творчим шуканням драматурга.Піранделло), спираючись на існуючі дослідження з європейської "нової" і "новітньої драми", дисертантка узагальнює особливості європейської "нової драми". У другому підрозділі першого розділу "Середовище, що стає "антагоністом" протагоніста, психологізація драми, інтелектуалізація, звернення до підсвідомого" дисертантка розглядає зміщення акцентів у "новій драмі" з протистояння між окремими індивідуалістами на антагонізм між протагоністом і середовищем, проблему психологізації й інтелектуалізації драматургії та проблему звернення до підсвідомого, що отримало подальший розвиток у драматургії першої третини ХХ ст. Олеся у контексті "нової драми" на основі узагальнення, зробленого у попередніх підрозділах, дисертантка зясовує етапи становлення "нової драми" в українській літературі на матеріалі драматичних творів Лесі Українки, О. У другому розділі "Драматургія Миколи Куліша як втілення парадигми "нової драми" в українській літературі" проведено компаративний аналіз драматичних творів Куліша та західноєвропейських драматургів у діахронному та синхронному аспектах і простежено перебудову драматичної структури відповідно до творчих орієнтирів самого автора та режисера-постановника його творів Леся Курбаса. Куліша з європейською "новою драмою" дисертантка вказує на наявні генетико-контактні звязки та типологічні відповідності драматургії Куліша з європейською "новою драмою".Куліша та європейської "нової" і "новітньої драми" кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. дисертантка стверджує, що його творчість, яка довгий час вважалася у вітчизняному літературознавстві реалістичною, насправді відбулася в параметрах європейського модернізму. Куліш виявився новатором не тільки для української, а й для європейської драматургії, давши зразки оригінальної модерної драми ("Народний Малахій", "Патетична соната", "Маклена Граса"). Наявні у творах Куліша риси абсурдизму, вочевидь, могли б згодом перерости в українську драму абсурду, вписавшись у новітню абсурдистську драматургію. Однак цькування українського письменника разом із систематичним винищенням української інтелігенції відкинули українську драматургію на кілька десятиліть назад. Типологічне ж зіставлення драматургії Куліша з пєсами видатних драматургів цього періоду дозволяє зробити висновок, що його творчість є одним з найцікавіших явищ європейської драматургії першої третини ХХ ст. й вимагає подальшого уважного досліження в компаративних вимірах та аспектах.