Типи темпераменту і особливості їх прояву в молодшому шкільному віці - Курсовая работа

Типи темпераменту і особливості їх прояву в молодшому шкільному віці Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні засади дослідження типів темпераменту і особливостей їх прояву в молодшому шкільному віці 1.1 Поняття темпераменту 1.2 Вікові особливості та зміни темпераменту 1.3 Особливості прояву темпераменту у молодших школярів Розділ 2. На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності. Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, памяті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на ґрунті яких за життя залежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне буття. Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву залежать від виховання дитини. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності. Використати дослідження можна при роботі психолога та соціального педагога. Термін темперамент сходить до переконань античної науки на природу індивідуально-психологічних відмінностей. Старогрецька медицина в особі найбільшого її представника Гіппократа (V ст. до н.е.) вважала, що стан організму залежить головним чином від кількісного співвідношення соків або рідин, наявних в організмі. Римські лікарі, що працювали декількома сторіччями пізніше, для позначення пропорції в змішанні рідин стали використовувати слово temperamentum, що означає належне співвідношення частин, від якого і відбувся термін темперамент. Римський анатом і лікар Клавдій Гален, що жив в ІІ ст. до н.е., вперше дав розгорнену класифікацію різних типів темпераменту. Близька до такої точки зору ідея російського педагога, анатома і лікаря П.Ф. Лесгафта, що писав (в кінці XIX - початку XX ст.) про те, що в основі проявів темпераменту кінець-кінцем лежать властивості системи кровообігу, зокрема, товщина і пружність стінок кровоносних судин, діаметр їх просвіту, будова і форма серця і т.д., з чим повязані швидкість і сила кровотоку і як наслідок - міра збудливості організму і тривалість реакцій у відповідь на різні стимули. Шелдон (40-і роки ХХ століття) також ставив у прямий звязок тілесні особливості, виступаючі в тому або іншому ступені розвитку різних тканин організму, і особливості темпераменту. Згідно Шелдону і Стівенсу, ектоморфи, тобто люди, у яких переважають ектоморфні тканини (шкіра, волосся, нервова система), характеризуються церебротонічним темпераментом, а саме: тягою до естетичної насолоди і холодністю в спілкуванні з людьми. Одна з перших спроб вивчення структури темпераменту належить англійському психологові С. Берту. Відмітною характеристикою теорії Р. і М. ХХ століття завдяки роботам І.П. Павлова. Великим фізіологом було розроблене (у 20-30-і роки ХХ століття) вчення про типи нервової системи, або, що те ж саме, типи вищої нервової діяльності. Сила нервових процесів виражається в здатності нервових клітин переносити тривале або короткочасне, але дуже концентроване збудження і гальмування. При цьому останніми роками набуває поширення точка зору, згідно якої в основі темпераменту лежить загальна конституція організму (що охоплює біологічні основи психіки різного рівня), в якій особливо значуще місце належить мозковим механізмам (В.М. Русалов [28]). У інших дослідженнях було показано, що психічна активність як риса темпераменту безпосередньо залежить і від особливої властивості нервової системи - активованості (дані Є.А. Голубєвої) [5, 436].