Типи праворозуміння як методології основних філософсько-правових дискурсів - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИЗахист відбудеться “16” січня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.007.01 Національної академії внутрішніх справ України, МВС України за адресою: 03035, м. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України, МВС України за адресою: 03035, м. Розкривається методологічна роль правової антропології як сучасного зразка природно-правового способу мислення у розвязанні проблем права. На основі аналізу основних типів праворозуміння, їх світоглядно-методологічних джерел, змісту, переваг і недоліків, а також можливостей і меж вирішення ними головних питань філософії права зроблено висновок щодо визначення їх як двох методологій філософії права, кожна з яких має свою сферу застосування і придатна для дослідження певного кола правових проблем. Выясняется важная зависимость решения проблемы соотношения понятий “право” и “закон”, “право” и “сила” от тех философских принципов, которые лежат в основе понимания сущности права (рассмотрение права как закона или как критерия его качества).Бурхливі соціальні перетворення і демократичні процеси в усіх сферах суспільного життя незалежної Української держави сприяють інтеграції різних типів праворозуміння, породжують як оновлення методологічних підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування права, так і докорінний перегляд правових цінностей. Аналізуючи типи праворозуміння слід зазначити, що у філософсько-правовій літературі основний акцент робиться на їх дослідженні як протилежних наукових парадигм, а їх теоретико-методологічній значущості недостатньо приділяється уваги для вирішення найважливіших з-поміж інших соціальних питань - проблем права, що набирають статусу “вічних” та “незмінних” і перебувають в центрі обговорення громадськості та наукової спільноти. Безперечно, право є одним з найважкодоступніших обєктів пізнання і здебільшого визначається як продукт та інструмент держави, засіб здійснення політичних цілей, а не як складний світ, багатогранна реальність з власними закономірностями, своїм улаштуванням і логікою розвитку, що відрізняє його від інших сфер людського буття. Позитивістська методологічна доктрина праворозуміння, що тривалий час широко визнавалась, поступилася місцем іншим вченням, серед яких істотно виокремлюється правова антропологія як пріоритетний напрям сучасного соціогуманітарного знання. Останнім часом в Україні написано чимало монографій, захищено десятки дисертацій із проблем права, проте це не знижує актуальності теми дослідження, навпаки, комплексний науковий аналіз основних типів парадигмального правового мислення (позитивістського і природно-правового) дозволяє всебічно дослідити у праві його предметну форму і духовно-ідеальну сутність.Вважаючи доцільним оперування в контексті філософії права поняттям плюралізму методологій для осмислення відповідних процесів обєктивної дійсності, підкреслюється, що такий підхід не означає обєднання правового позитивізму і природно-правового мислення, а, навпаки, дає змогу теоретично чіткіше зафіксувати їх відмінності як конкуруючих, але взаємообумовлених способів обґрунтування права. Аналіз світоглядно-методологічних джерел, змісту, переваг і недоліків зазначених типів праворозуміння, а також можливостей і меж вирішення ними головних питань філософії права, дає можливість зробити висновок, що ці теоретико-правові напрями - не що інше як дві методології філософії права, кожна з яких придатна для дослідження певного кола правових проблем. Загальні теоретичні уявлення, знання, здобуті в ході пізнавальної діяльності субєкта, про право як належне, місце та його роль у суспільстві, конкретні і загальні правові дозволи, заборони, оцінка та ставлення до них як справедливих або несправедливих, а також різні підходи, аспекти, погляди щодо поняття права, його сутності, змісту та форм існування становлять зміст сучасного праворозуміння. Розділ другий “Позитивістська методологічна доктрина праворозуміння: характеристика і значення” складають два підрозділи, в яких аналізуються особливості позитивістської аргументації праворозуміння, їх теоретичне та практичне значення для філософії права, а також характеризується проблема співвідношення права з іншими суміжними поняттями і феноменами. Досліджуючи так званий вузьконормативний підхід, в межах якого право характеризується з аспекту юридичної догми, автор зауважує, що обмеження сутнісних і змістовних характеристик права як складного соціального явища в основному ознаками і властивостями нормативно-правових актів держави призводить до ототожнення права і закону, до розуміння права, що має винятково примусовий зміст.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ